Інформація для читачів

2017-2018 навчальний рік

 

21 лютого - Міжнародний день рідної мови

Нації вмирають не від інфаркту.
Спочатку їм відбирає мову.
Ліна Костенко

 

Міжнародний день рідної мови — день, який відзначають щороку 21 лютого, починаючи з 2000 року. Про «підтримку мовного та культурного різноманіття та багатомовності» було оголошено на ХХХ сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО, що проходила 26 жовтня — 17 листопада 1999 року в Парижі.

Оскільки з 6 000 розмовних мов світу близько половині загрожує зникнення, ЮНЕСКО прагне підтримувати мову, як ознаку культурної приналежності особи. Окрім того організація вважає що вивчення іноземних мов та багатомовність є ключами до взаєморозуміння та взаємоповаги.

Щорічне відзначення цього дня використовується для скерування уваги на меншини з менш аніж 10.000 особами, що активно розмовляють мовою. Часто ці мови не передаються наступному поколінню і потрапляють у забуття. Багато мов котрими розмовляють менше 100 осіб не задокументовані.

Міжнародний День рідної мови відносно молоде свято – до календарів усього світу воно ввійшло тільки у 1999 році. І в Україні воно також лише почало писати свою історію, хоча сама проблема української мови на українських землях нараховує кілька століть.

Історія свята, на жаль, має дуже трагічний початок. 21 лютого 1952 року у Бангладеші влада жорстоко придушила демонстрацію протесту проти урядової заборони на використання в країні бенгальської мови. Відтоді цей день у Бангладеші став днем полеглих за рідну мову.
Минуло багато років. Аж у жовтні 1999 року на Тридцятій сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО було запроваджено Міжнародний День рідної мови як привід для роздумів та зосередження уваги на мовному питанні. Починаючи з 21 лютого 2000 року, цей день відзначають і в Україні.

 
Соціальні функції мови надзвичайно широкі. Дехто вважає мову лише засобом порозуміння між людьми. Насправді ж цим не вичерпується її значення. У мові закодовує нація всю свою історію, багатовіковий досвід, здобутки культури, духовну самобутність.
Мова для кожного народу стає ніби другою природою, що оточує його, живе з ним всюди і завжди. Без неї, як і без сонця, повітря, рослин, людина не може існувати. Як великим нещастям обертається нищення природи, так і боляче б’є по народові зречення рідної мови чи навіть неповага до неї, що є рівноцінним неповазі до батька й матері.
Згадаймо слова В. Сосюри: “Без мови рідної, юначе, й народу нашого нема”. Рівень розвитку рідної мови є джерелом духовного розвитку народу. А на думку Є.М.Верещагіна і В.Г.Костомарова, “національна мова входить у поняття національної культури, бо природні умови, географічне положення, рівень і спеціалізація народного господарства, тенденція суспільної думки, науки, мистецтва – всі великі й малі особливості життя народу знаходять відбиття у мові цього народу”.         

Тому знати, берегти і примножувати рідну мову – це обов’язок кожної людини. Народ, який не усвідомлює значення рідної мови, її ролі в розвитку особистості, не плекає її, не може розраховувати на гідне місце в суцвітті народів.

 

15 лютого - День вшанування учасників бойових дій на території інших держав

З кожним роком все далі і далі історія віддаляє нас від вогняних років афганської війни. Але час не підвладний викреслити з нашої пам’яті героїчні подвиги, приклади мужності і вірності військовому обов’язку, які продемонстрували тисячі відданих синів і дочок України, долею одягнених у солдатські шинелі.

Двадцять чотири роки тому сотні сімей, родин, де підростали майбутні солдати, з полегшенням зітхнули. 15 лютого 1989 року останній солдат перетнув афгансько-узбецький кордон біля містечка Термез. Відтоді ця дата увійшла в новітню історію як День пам’яті воїнів-інтернаціоналістів, День вшанування учасників бойових дій на території інших держав.

Тільки з України в Афганістані воювало 120 тисяч солдатів і офіцерів. З них 3360 не повернуться додому ніколи. А тих, хто і зостався живим, моральне каліцтво супроводжуватиме все життя. Та вони не нарікають на долю, не вважають себе героями, хоч рани Афганістану не залікуєш нічим і ніколи..

Надзвичайно жорсткі та виснажливі умови підготовки, перемінливий клімат, щоденні думки про смерть і переживання за своє життя робили перебування у «гарячій точці» просто неможливим. Таке зрозуміють тільки ті, хто воював і вижив у ті жахливі роки.

Та найстрашніше те, що ці хлопці не знали, що буде з ними в майбутньому, чи знайдуть вони собі місце у новому житті, житті без війни і смерті. Та всі розуміли одне – це занадто дорога ціна, ніщо не варте того, щоб платити саме такою ціною – ціною того, що відбувалося з ними тоді і що могло бути потім.

Про своє перебування на війні «афганці» не дуже поспішають розповідати. Вони скромно зауважують, мовляв, що тут говорити, війна і є війна – стріляють, убивають. Але навіть із скупих фраз-спогадів стає зрозуміло –кожен з них щохвилинно ризикував своїм життям.                                     

 

Війна в Афганістані – це трагедія і звитяга сотень тисяч людей, мужність, доблесть і героїзм, кров і біль, душевні страждання і втрати… Це не лише незагоєна рана, біль її учасників, це – застереження на майбутнє.

Ця війна почалася 1979 року і тривала до 1989 року.

Афганістан завжди був однією з найбідніших країн світу. Це було зумовлено насамперед географічним розташуванням країни, рельєфом місцевості (80% території — гори та безводні пустелі), а також особливостями релігійної свідомості афганських племен.

Афганці здавна сповідують іслам ханіфістського напрямку, особливістю якого є аскетизм і консерватизм повсякденного життя. Традиційно панівною елітою в афганському суспільстві були вожді пуштунських племен, верхівка духовенства, багаті землевласники, купці та нечисленний офіцерський корпус. Значна роль військовиків в Афганістані була звичною для азіатської країни.

Король Захір-Шах наприкінці 50-х років дозволив великій групі офіцерів афганської армії навчатись у радянських академіях. Саме офіцери, які повернулись із СРСР, були першими марксистами, що прагнули захопити владу і здійснити соціальні перетворення. Поряд із військовиками на політичну арену вийшла університетська молодь, яка щиро прагнула вирвати країну з лабет відсталості та бідності.

Утворилося два угруповання — комуністів та ісламістів, які поставили собі за мету збройним шляхом захопити владу. Комуністам із допомогою радянських спецслужб вдалося в 1978 році здійснити військовий переворот. Відразу потуга їхніх радикальних перетворень зіштовхнулась із запеклим спротивом афганського селянства, що не бажало коритися кабульським "реформаторам". Особливе роздратування викликали нововведення в галузі землеволодіння, звичаєвого права і примусової ліквідації неписьменності. Скориставшись непродуманими й різкими кроками комуністичного уряду, ісламісти оголосили себе істинними захисниками мусульманських цінностей. Саме іслам об'єднав різні племена та народності в боротьбі проти кабульського режиму.

Народно-демократична партія Афганістану розпочала репресії проти власного населення. Жертвами служби безпеки (ХАД) стали тисячі селян, купців, вождів племен і релігійних об'єднань. У самій партії комуністів точилися гострі суперечки щодо обраної стратегії і тактики побудови суспільства нового типу.

У вересні 1979 року до влади в результаті двірцевого перевороту прийшов жорстокий тиран Хафізулла Амін. Його репресивна політика не влаштовувала основну масу афганців. У країні фактично спалахнула громадянська війна, що загрожувала самому існуванню комуністичного уряду. Введення радянських військ в Афганістан ставало неминучим. Ідея військового вирішення цієї проблеми належала шефу КДБ Юрію Андропову. В Кремлі Брежнєв фактично вже не міг керувати величезною імперією. Виконавча влада зосередилася в руках Андропова, людини, яка навіть не спромоглась отримати диплом технікуму водного транспорту. Шеф КДБ задумав очистити "авгієві конюшні" соціалістичного табору від найбільш одіозних фігур, що компрометували комуністичну ідею.

У січні 1979 року в'єтнамські війська блискавичним ударом захопили Комуністичну Кампучію і прогнали до джунглів кривавих диктаторів Пол Пота і Єнг Сарі. Це була генеральна репетиція перед майбутнім вторгненням до Афганістану.

 

В Політбюро ЦК КПРС була утворена так звана "афганська трійка", до складу якої увійшли Андропов, Громико й Устинов. "Трійка" в умовах надсекретності наказала міністру оборони Устинову, начальнику Генерального штабу Огаркову, командувачу військами Варшавського договору Куликову, начальнику відділу кадрів Шкадову, начальнику політуправління армії Єпішеву, начальникові Головного управління оперативних операцій Варенникову та першому заступнику начальника Генштабу Ахромєєву підготувати план військової операції. Маршали розробили операцію "Ш", яку мали провести радянські війська без залучення військ центральноєвропейських держав.

10 грудня 1979 року міністр оборони СРСР Устинов дав усне розпорядження Генштабу розпочати підготовку до десантування елітної 103-ї Вітебської дивізії, п'яти дивізій військово-транспортної авіації, а також підвищити боєготовність двох (5-ї і 108-ї) мотострілецьких дивізій у Туркестанському військовому окрузі. Крім того, в ТуркВО і Середньоазіатському округах було мобілізовано до армії 50 тисяч новобранців. Народне господарство передало збройним силам понад 8 тисяч автомобілів. Війська і техніка підтягнулися до кордону.

Рішення про введення радянських військ в Афганістан було прийняте на підмосковній дачі Брежнєва Сусловим, Андроповим, Устиновим, Громико. Це важливе рішення було ухвалено неповним складом політбюро. На той час Брежнєву виповнилось 73 роки, Суслову — 77, Андропову — 65, Устинову — 71, Громико — 70. Окрім того, що всі вони були похилого віку, страждали ще й важкими захворюваннями та провалами в пам'яті, однак це не завадило "кремлівським старцям", як їх називали в народі, відправити на війну тисячі молодих солдатів та офіцерів.

Рішення про введення радянських військ до Афганістану було ухвалене 12 грудня 1979 року на засіданні Політбюро ЦК КПРС і оформлено секретною ухвалою ЦК КПРС. Офіційною метою введення було запобігання загрозі іноземного військового втручання. Як формальна підстава Політбюро ЦК КПРС використовувало неодноразові прохання тодішнього керівництва Афганістану.

Військове угруповання, яке офіційна радянська пропаганда називала виключно Обмежений контингент радянських військ, опинилося безпосередньо втягнутим у громадянську війну, що розгоралася в Афганістані, і став її активним учасником та головним збудником.

У конфлікті брали участь збройні сили уряду Демократичної Республіки Афганістан (ДРА) з одного боку і озброєна опозиція (моджахеди, або душмани) — з іншою. Боротьба велася за повний політичний контроль над територією Афганістану. Душманам в ході конфлікту підтримку подавали військові фахівці США, ряду європейських країн – членів НАТО, а також пакистанські спецслужби.

 

25 грудня 1979 року почалося введення радянських військ в ДРА по трьох напрямках: Кушка—Шинданд—Кандагар, Термез—Кундуз—Кабул, Хорог—Файзабад. Десант висаджувався на аеродромах Кабул, Баграм, Кандагар.

До складу радянського контингенту входили: управління 40 ї армії з частинами забезпечення і обслуговування, чотири дивізії, п'ять окремих бригад, чотири окремі полки, чотири полки бойової авіації, три вертолітні полки, одна трубопровідна бригада, одна бригада матеріального забезпечення і деякі інші частини і установи.

Афганська війна тривала від 25 грудня 1979 до 15 лютого 1989 року, тобто 2238 днів.

Перебування радянських військ в Афганістані і їх бойову діяльність військові історики умовно розділяють на чотири етапи. 
1 й етап: грудень 1979 р. — лютий 1980 р. Введення радянських військ до Афганістану, розміщення їх по гарнізонах, організація охорони пунктів дислокації і різних об'єктів. 
2 й етап: березень 1980 р. — квітень 1985 р. Ведення активних бойових дій, зокрема широкомасштабних, спільно з афганськими з'єднаннями і частинами. Робота з реорганізації і зміцненню збройних сил ДРА. 
3 й етап: травень 1985 р. — грудень 1986 р. Перехід від активних бойових дій переважно до підтримки дій афганських військ радянською авіацією, артилерією і саперними підрозділами. Підрозділи спецпризначення вели боротьбу з припинення доставки зброї і боєприпасів із-за кордону. Відбувся вивід 6 радянських полків на Батьківщину. 
4 й етап: січень 1987 р. — лютий 1989 р. Участь радянських військ в проведенні афганським керівництвом політики національного примирення. Продовження підтримки бойової діяльності афганських військ. Підготовка радянських військ до повернення на Батьківщину і здійснення повного їх виводу.

14 квітня 1988 року за посередництва ООН в Швейцарії міністрами закордонних справ Афганістану і Пакистану підписані Женевські угоди про політичне врегулювання ситуації в ДРА. Радянський Союз зобов'язався вивести свій контингент в 9 місячний термін, починаючи з 15 травня; США і Пакистан, зі свого боку, повинні були припинити підтримувати моджахедів.

Відповідно до угод, виведення радянських військ з території Афганістану почалося 15 травня 1988 року. 15 лютого 1989 року з Афганістану повністю виведені радянські війська. Виведенням військ 40-ї армії керував останній командувач контингентом генерал-лейтенант Борис Громов.

Під час цієї війни загинули і зникли без вісті 15031 людина із 620 тисяч громадян колишнього Радянського Союзу, які брали участь у цих воєнних діях. Поранення та контузії отримали понад 53 тисячі чоловік.

 

За десять років цього пекла на один день припадала смерть чотирьох молодих людей віком від 18 років…

160 тисяч українців пройшли вогненними дорогами Афганістану, 3360 не повернулися додому, більш як 8 тисяч зазнали поранення, понад 100 тисяч перенесли складні захворювання. Залишились без синів 2729 матерів, 1982 батька, стали вдовами 505 молодих жінок, сиротами — 711 дітей. Після війни померло від ран і захворювань вп’ятеро більше «афганців», ніж загинуло, кількість інвалідів збільшилася в кілька разів. Це тяжкі втрати для батьків, рідних, близьких, друзів і в цілому для суспільства.

Цього дня ми схиляємо голови перед світлою пам’яттю полеглих , вшановуємо тих, кому довелося воювати в чужих країнах.

Воїни-інтернаціоналісти у складному сучасному житті з усіма його труднощами повсякденно виявляють мужність, поміркованість, організованість. Створивши міцну, добре структуровану громадську організацію, вони плідно і конструктивно співпрацюють з державними органами у вирішенні питань соціального захисту ветеранів війни і сімей загиблих, ліквідації наслідків воєн, героїко-патріотичного виховання молоді.

Але сьогодні ветерани війни потребують допомоги і підтримки держави, особливо це стосується інвалідів війни і сімей загиблих наших бойових побратимів.

Точне число загиблих у війні афганців невідоме. Наявні оцінки коливаються від 1 до 2 млн. чоловік.

Убитим і живим не було і нема за що виправдовуватися. Їх нема в чому звинувачувати. Але їх варто пам’ятати. Потрібно пам’ятати цю війну, цю трагедію...

Живі завжди в боргу перед мертвими. І наші діти та онуки мають знати своє історичне минуле, найбільше правди, нехай гіркої, але правди... 

 

 

100 років битви під Крутами

 

29 січня в Україні відзначають День пам’яті героїв Крут – саме там у 1918 році відбувся бій, що на довгі роки став одним із символів боротьби українського народу за свободу і незалежність.

Їх було триста – студенти та гімназисти. Проти них були тисячі – солдати, фронтивики та матроси більшовицької армії. Нерівний бій. Бій під Крутами, який на декілька днів віддалив захоплення Києва. Втрати сягали: до 250 юнаків, одна рота (до 30 людей) студентів і 10 старшин. Бойовий наказ наша молодь виконала.

Січень 1918 року. На столицю України насуваються озброєні до зубів більшовицькі орди під командуванням колишнього царського генерала Муравйова. Київські студенти та гімназисти, прагнучи захистити молоду Українську державу, організували Курінь січових стрільців, щоб дати гідну відсіч загарбникам.

Курінь, що налічував 300 душ, складався із студентів Українського народного університету, Університету Святого Володимира та учнів старших класів Української Кирило-Мефодіївської гімназії. Захисники, пройшовши лише семиденну військову підготовку, без сумнівів і вагань вирушили в похід проти російської армії на станцію Крути, що розташована на залізничній лінії Москва – Бахмач – Київ.

П’ять годин безперестанку студентський курінь стримував наступ червоних, втрачаючи молоді життя, під градом куль і гранат. Московські солдати без жалю багнетами проколювали юначі груди, прикладами рушниць розбивали голови, добивали поранених – розповідали очевидці тих трагічних подій.

28 студентів потрапили в полон. Муравйовці цілу ніч по-звірячому мордували їх, а на світанку повели на розстріл. У зимове холодне небо злетіли звуки гімну „Ще не вмерла Україна”, що його першим заспівав гімназист Григорій Пипський. Пролунала недовга кулеметна черга… В загальному бій під Крутами тривав 3 дні. 29 січня було вбито останнього з трьохсот крутівських героїв. Більшовицькі кати заборонили місцевим селянам поховати за християнським обрядом тіла захисників Києва, залишивши їх на засніженому полі.

Київ було захоплено у лютому, а вже у березні столицю УНР було звільнено.

Тільки тоді почали розшукувати тіла молодих людей, які загинули під Крутами. Вдалося знайти лише 30 скалічених тіл юнаків, більшість з яких урочисто поховали у братській могилі у Києві на Аскольдовому цвинтарі.

„Стримайте ж ваші сльози, які котяться: ці юнаки поклали свої голови за визволення Вітчизни, і Вітчизна збереже про них вдячну пам’ять на віки вічні”, — сказав Президент УНР Михайло Грушевський під час поховання героїв.

Ця героїчна й водночас трагічна подія знаменувала початок нової епохи національного пробудження українців, усвідомлення нашого права жити на власній землі та святого обов’язку — боронити її. „Понад все вони любили свій коханий край”, — писав Павло Тичина. Визначально, що ця жертовна любов зародилася в серцях молодих людей, найкращих представників українського студентства.

Україна пишається молодими Героями. Пам’ять про них, як і та велична слава, за яку вони боролися – невмируща. Вічна їм слава.

Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту

Це страшне і нелюдське явище, яке відбувалося в період 1933-1945-х років і що отримало назву - Голокост, що призвело до умисного винищення практично однієї третини євреїв, а також незліченної кількості представників інших нацменшин, породжене ненавистю і фанатизмом, затятим расизмом і принизливими забобонами, які панували тоді в фашистської Німеччини - НЕ ПОВИННО ПОВТОРИТИСЯ!

В історії людства було безліч «темних» плям, але так відверто, широкомасштабно і цинічно, суспільство ще не падало ніколи. Маніпуляції громадською свідомістю, нездорові ідеї і злочинне замовчування, які супроводжували весь цей жах, не давали тоді повною мірою усвідомити справжній стан речей, і це сумно. Однак все світове співтовариство здригнулося, коли почали відкриватися факти і підтвердження подібних злодіянь, причому в справжніх «промислових» масштабах. Ми не повинні допустити, щоб подібне ще хоч коли-небудь повторилося!

Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту, який відзначається 27-го січня, прийнятий на офіційному рівні Генеральною Асамблеєю ООН 1-го листопада 2005-го року, резолюція A/RES/60/7 . Метою запровадження цієї сумно пам’ятної дати є активна просвітницька робота та сприяння у запобіганні можливих майбутніх актів геноциду, а так само зневаги до цінності людського життя.

Міжнародне співтовариство "беззастережно засуджує всі прояви релігійної нетерпимості, підбурювання, переслідування або насильства щодо окремих осіб або громад, зумовлені етнічним походженням або релігійними віруваннями, де б вони не мали місце", - йдеться в тексті резолюції. Справжні і майбутні покоління не повинні забувати уроків наших загальнолюдських і настільки трагічних катастроф, інакше може виникнути дуже високий ризик повторення подібних моментів у майбутньому.

У цей день, День скорботи і пам’яті, ми приєднуємося до загальної печалі і прагнемо співчувати всьому цьому болю та втраті, ім’я якої Голокост. Її ніяк не заповнити. Вже не запобігти. Але нехай живе надія, що подібного більше ніколи не повторитися! Будемо пам’ятати...

80 років від дня народження Володимира Семеновича Висоцького 

 

Володимир Семенович Висоцький народився в Москві 25 січня 1938, де і пройшло його дитинство. Потім під час Великої Вітчизняної війни деякий час жив на Уралі. Знову повернувся до Москви, після чого з 1947 по 1949 жив у Німеччині . Володимир Висоцький з 1953 року був учасником драмгуртка . Закінчивши школу в 1955, вступив до інженерно-будівельного інституту Москви, але не провчившись і року кидає навчання, прагнучи вступити до театрального. З 1956 по 1960 навчається в школі-студії при МХАТ. У 1959 році вперше бере участь у театральній постановці ( «Злочин і кара»), вперше знімається в кіно. Наступний етап свого життя Висоцький присвячує грі в театрі (московський драматичний театр імені Пушкіна). У 1960—1961 роках з’являються і перші пісні. Першою піснею вважають «Татуировка» (1961), хоча сам автор говорив, що пісня «49 дней» написана раніше (ймовірно в1960). У 1964 році Висоцький вступає до Московського театру драми і комедії на Таганці, де працює до 1980 року. Висоцький був тричі одружений: на Ізі Жуковій, Людмилі Абрамовій, Марині Владі. У 1967 році з виходом фільму «Вертикаль» Висоцький ураз стає відомим. Фільм став успішним, на думку багатьох, завдяки його пісням. Попередні роботи актора в кіно не викликали такої уваги глядачів. «Вертикаль» можна вважати початком популярності Володимира як кіноактора. 29 листопада 1971 року — прем’єра «Гамлета» в Театрі на Таганці, головну роль в якому виконав Висоцький. Ця роль пізніше вважалася «візитною карткою» актора. Заради цієї ролі актор неодноразово відмовлявся від алкоголю. Примусити кинути пити Висоцького не могла навіть Марина Владі, яку він кохав до безтями. І лише можливість грати головну роль в «Гамлеті» стримувала Висоцького. У 1975 році було опубліковано вірш Висоцького в збірнику «День поезії» (перша і остання публікація за життя). 16 квітня 1980 року відбулася остання кінозйомка концерту Висоцького в Ленінградському ВДТ, де він виконував пісні «Кони привередливые», «Купола», «Охота на волков» і розповідав про свою творчість. 22 червня 1980 року відбувся один з останніх концертів Висоцького (в Калінінграді), на якому йому стало погано. Помер артист 25 липня 1980 року. Висоцький не впорався із власним ритмом життя, не витримало серце.

235 років від дня народження Стендаля 

Анрі-Марі Бейль народився 23 січня 1783 року в місті Ґренобль. Він відомий під псевдонімом Стендаль. Його батько був адвокатом, а мати померла, коли йому було 7 років. Дитинство Стендаля було нещасливим, він страждав від браку уяви в свого батька. Його вихованням займалися тітка і католицький абат Ральян, яких він недолюблював.
1797 року Стендаль вступив до Центральної школи у Ґреноблі. Там він захопився математикою. Він мав намір продовжити навчання в Політехнічній школі у Парижі, але не так і не вступив туди. Невдовзі після перевороту 18 брюмера (9 листопада 1799 р.) Стендаль прибув до Парижа. Він потрапив до французької армії Наполеона. Більше року Стендаль прослужив лейтенантом, брав участь у бойових діях в Італії, Росії та Німеччині. Навіть після відставки він підтримував стосунки з цивільною і військовою адміністрацією, працював на них до самого падіння Французької Імперії.
Після падіння Наполеона та повернення до влади Бурбонів Стендаль нарешті вирішив виїхати з Франції. Він перебрався до Італії, де з захопленням почав вивчати італійське мистецтво. Його перша книга про мандри була опублікована у 1817 році. Це була перша його робота, підписана псевдонімом "Стендаль". Він був закоханий у Матільду Дембовську, але цей роман закінчився нещасливо. Меттерніхська поліція вигнала його з Мілану за підозрою в участі у повстаннях карбонаріїв, тому у 1821 році він знову переїхав до Парижа. Він заробляв на життя, працюючи в різних салонах в місті. У нього був палкий роман з герцогинею Клементиною Кур'є. Стендаль написав герцогині 215 любовних листів, де зізнавався їй у коханні. У 1822 році було опубліковано його книгу "Про кохання". В основі сюжету були його стосунки з Матільдою та романтична пристрасть, що їх поєднувала. Така тема була провідною в багатьох роботах Стендаля. Він був романтичним реалістом. На його честь навіть названо "синдром Стендаля" - стан, коли в людини пришвидшується серцебиття і паморочиться в голові, якщо забагато часу споглядати прекрасне мистецтво або щось неймовірно красиве. Саме так Стендаль описує свої переживання від поїздки у Флоренцію в книзі "Неаполь і Флоренція: мандрівка з Мілану до Реджо".
Він присвячував свої книги "кільком щасливцям", маючи на увазі декількох справді близьких йому людей, які розуміли його творчість. Твори Стендаля сповнені іронією і психологізмом. Він любив музику, особливо відомих композиторів Чімароза, Моцарта і Россіні. Він навіть написав біографію Россіні в книзі "Життя Россіні", опублікованій у 1824 році. Інші твори Стендаля: "Арманс" (1827), "Червоне і чорне" (1830), "Люсьєн Левен" (1894), "Пармський монастир" (1893). Крім цього він написав незавершений роман "Рожеве і зелене" (1837), "Італійські хроніки"(1837-1839) і "Абатиса з Кастро" (1832). Стендаль також написав біографію Наполеона, опубліковану під назвою "Життя Наполеона" у 1829 році.
Стендаль помер від розриву аневризми аорти 23 березня 1842 на вулиці в Парижі.

День Соборності (день Злуки)

 

Українська мрія - єдність, свобода і незалежність. Основа державності, якої споконвіку намагалися позбавити цю прекрасну частину земель всі її так звані сусіди прикриваючись «високими» інтересами, час від часу набувала цілком ясні обриси. Так сталося і на початку 1918-го. У цей січневий місяць у запалі революційних змін була створена Українська Народна Республіка, відома як УНР. Більш того на тих територіях, які входили до складу колись потужної Австро-Угорської імперії, була утворена ЗУНР - Західноукраїнська Народна Республіка. Вже до кінця року, в грудні 1918-го у Фастові, з гарячим бажанням втілити українську мрію в реалії, лідерам цих двох держав вдалося підписати своєрідний поєднувальний договір. Цей договір увійшов в нашу сучасну історію як «Акт злуки» і 22-го січня 1919-го року він був публічно оприлюднений в Київській столиці на знаменитій Софійській площі.

Набираюча обертів машина кривавої диктатури, яка прийшла на зміну колишніх «консерваторів» поспішила зламати і ці сміливі починання вільного українського народу. Вже буквально через кілька місяців більшовики увійшли в Київ, Закарпаття окупувала Чехословаччина, а Східну Галичину - поляки. А далі ...

Акт злуки тоді так і залишився лише декларацією, але народ ніколи не втрачав надію, адже народ, який втратив надію просто зникає. Надію, приміром, втратили нащадки кривавих диктаторів, коли Великий і Могутній Радянський Союз - об’єднання, побудоване зовні на «нових канонах справедливості», а всередині на крові і безглуздих жертвах, звалилося, не залишивши після себе нічого, що могло б його реанімувати.

22-е січня 1990-го року. Мільйони українців вишикувалися в справжню живий ланцюг, що розтягся від Києва до Львова. Вони відзначали День Соборності, День своєї української єдності та свободи.

21-го січня 1999-го року відповідно до Указу Президента України № 42/99 День Соборності був закріплений на законодавчому рівні суверенної держави. Потім, 30-го грудня 2011-го року, відповідно до Указу Президента України № 1209/2011 під назвою «Про відзначення в Україні деяких пам’ятних дат і професійних свят», День Свободи, який раніше відзначався 22-го листопада був об’єднаний з Днем Соборності і свято набуло свою нову назву - «День Соборності та Свободи України».

Після подій 2013-го - 2014-го року, революції Гідності і трагедії початку неоголошеної війни Росії проти України, окупації Кримського півострова і декількох обласних центрів на сході України «братнім російським народом», відповідно до Указу Президента України № 871 / 2014 від 13-го листопада 2014-го року, святу повернули колишню назву. «Відзначати щорічно 22 січня - у день проголошення в 1919 році Акта злуки Української Народної Республіки та Західноукраїнської Народної Республіки - День Соборності України. Внести до Указу Президента України від 30 грудня 2011 року № 1209 "Про відзначення в Україні деяких пам’ятних дат та професійних свят” зміну, виключивши абзац другий статті 1.»- йдеться в Указі.

  Єдність і свобода робить нас гідними нащадками наших батьків! Будемо з трепетом зберігати цей безцінний скарб! Хай береже нас усіх Господь і слава Йому за цю прекрасну країну - Україну!

230 років від дня народження Джорджа Ноела Гордона Байрона

Байрон народився 22 січня 1788 року в Лондоні у знатній, але зовсім збіднілій аристократичній родині. Англійський поет належав до давнього англійського роду, а по лінії матері, уродженої Гордон, був прямим нащадком короля Шотландії Якова І. Його батько, який вів безпутне життя (прізвисько "Mad Jack"), протринькав залишки свого майна та посаг дружини, втік до Франції, рятуючись від кредиторів, де й вмер, коли Байронові було три роки. Мати, майже позбавлена засобів до існування, відвезла сина на свою батьківщину в Абердин. У 1798 році по смерті двоюрідного діда Байрон успадкував титул лорда й родовий маєток - Ньюстедське абатство. У 1801 році Байрон вступив до аристократичної школи Хароу; у 1805 році - до Кембриджського університету.

      У грудні 1806 року Байрон видав першу збірку віршів ("Fugitive Pieces"), які, за порадою друга, який вважав окремі вірші надто чуттєвими, вилучив з продажу і знищив. Незабаром у світ вийшло друге видання цієї збірки. Обидва видання з'явилися без посилання на авторство. Уперше своє ім'я Байрон поставив на збірці "Години дозвілля", яка побачила світ у червні 1807 року.

      У січні 1808 року на сторінках впливового "Единбурзького огляду" була надрукована рецензія. Критик, ознайомившись із віршами, вказав на те, що вони: незрілі й наслідувальні. Байрон зробив першу й свою найбільш невдалу спробу створити за прикладом інших романтиків образ-маску: юнака-поета, поета-аристократа. Образ був сконструйований з використанням новітніх романтичних мотивів: у прихильності до родового замку ("Прощання з Ньюстедом") було щось від вальтер-скоттівського середньовіччя; у пристрасті до спогадів - від властивої Вордсворту мрійливої самозаглибленості; в анакреонтичних любовних віршах, героїні яких ховаються за вигаданими іменами Еми, Кароліни, угадувався вплив Т. Мура.

      Однак за межами збірника залишилося те краще, що вже було написано й що саме тоді писав Байрон. Наприклад, вірші, звернені до Мері Чаворт: "Уривок, написаний невдовзі після заміжжя міс Чаворт", "Спогад",- свідчення юнацької любові поета, що назавжди залишилися в його віршах як перше й найщиріше почуття.

      Визнання, несподіване у вустах поета-романтика, але виправдане Байроном, який віддавав перевагу романтичній біографії над романтичною фантазією. Інші уявляли екзотичні дива Сходу, а Байрон здійснив туди подорож та оцінив все пильним поглядом політика. Інші бунтували в уяві, а він спочатку у своїх парламентських виступах і віршах підтримав руйнівників верстатів - лудитів, повсталу Ірландію, а пізніше сам взяв участь у змові італійських карбонаріїв і в грецькому повстанні. Він бачив себе передусім політиком, діячем суспільним, а вже потім - поетом, хоча поезія була його найзначнішим суспільним діянням. Звідси ж і скептичне ставлення до романтизму в цілому. Байрон не прийняв сучасного романтизму, хоча більшість його виступів проти Вордсворта, Саути, Мура, В. Скотта мали особистий характер. Скандал, що вибухнув, не застав Байрона в Англії. У червні 1809 року він відбув у дворічну подорож по Середземномор'ю. У липні 1811 року Байрон повертається до Англії й визнає, що сатира його була занадто різкою, і вибачається. Але далеко не все в ній можна пояснити хвилинним роздратуванням. У ній є оцінки, від яких Байрон не відмовиться. Він не приймає, по суті, головного - ролі поета, якою вона уявлялася романтикам. Для нього поет не маг, не баладник, не самотній мрійник, а оратор, суспільна особистість. Це він підтвердить і іншим своїм маніфестом, що його він привіз зі східної подорожі,- поемою "З Горація".

      Байрон надавав йому великої ваги, але розчарував своїх друзів, які сподівалися отримати від нього щось інше. їхнім очікуванням більше відповідали дві перші пісні нової поеми "Паломництво Чайльд-Гарольда", робота над якими почалася ще восени 1809 року, в Албанії, де поет вперше усвідомив необхідність закріпити в поетичній формі свої враження від подорожі.

 

        Місяці, що їх Байрон провів 1816 року у Швейцарії, не були для поета самотніми. На цей час випадає його зустріч і спільне проживання на віллі Діодаті з П. Б. Шеллі. Там у Байрона виникає роман з його своячкою Клер Клермонт. У січні народжується дочка Алегра (померла в 1822 році).

      У листопаді 1816 року Байрон переїздить до Італії, де спочатку зупиняється у Венеції. Потім, після зустрічі з Терезою Гвічіолі, живе з нею в Равені (грудень 1819р.). Переслідуваний за свої зв'язки з карбонаріями поліцією, Байрон у жовтні 1821 року їде до Пізи, а через рік поселяється в Генуї.

      Якщо друга пісня "Паломництва Чайльд-Гарольда" була сповнена спогадів про велике минуле Греції, то четверта, остання пісня, присвячена минулому Давнього Риму та Італії.. Італійські враження загострюють історичне почуття Байрона.  

      Літературна репутація Байрона на батьківщині ніколи не була такою значною, як у країнах континентальної Європи. Певно дав себе взнаки конфлікт Байрона та обвинувачення його в непатріотизмі, що, зрештою, й змусило його покинути Англію. Однак там не помітили головного, в чому аж ніяк не можна відмовити великому поету - у значному відновленні самої мови, у відкритті нових її можливостей, про що красномовно свідчать кращі зразки зрілої лірики Байрона, до яких належить і останній його вірш - "Удень, коли мені виповнилося тридцять шість років". Ці вірші написані вже в Греції, куди Байрон вирушив у липні 1823 року, щоб взяти участь у повстанні проти турецького панування. І там, на древній землі улюбленої ним Еллади, він незабаром помирає навесні 1824 року від лихоманки, не полишивши своєї бойової посади.

      Уся Європа була схвильована звісткою про те, що в грецькому місті Місолунги помер лорд Джордж Ноел Гордон Байрон, командир одного з повстанських загонів і найбільш прославлений поет тієї епохи. А через деякий час австрійська поліція знайшла в підвалах будинку Байрона в Генуї склад зброї - поет і воїн продовжував свою боротьбу з деспотизмом і після смерті. Почуття, що охопили увесь європейський світ при звістці про смерть Байрона, дуже зрозумілі: цієї смерті передувало життя настільки бурхливе й барвисте, що, мабуть, йому важко відшукати щось подібне у всій світовій історії.

      Байрон назавжди залишиться в художній пам'яті людства як уособлення неприборканого прагнення до найвищих духовних цінностей, до світу, у якому людина не буде гнітити людину.

      

   ОСНОВНІ ТВОРИ: збірка віршів "Години дозвілля" (1807), поеми: "Паломництво Чайльд-Гарольда" (1812), "Гяур" (1813), "Абидоська наречена" (1813), "Корсар" (1814), "Лара" (1816), "Облога Коринфа" (1816), "Паризіна" (1816), "Дон Жуан" (1817-1823). 

390 років від дня народження Шарля Перро

 

 

В одному із найбільших і найкрасивіших міст у світі — Парижі (столиці Франції) — 12 січня 1628 року народилися близнюки. Подружжя Перро вже виховувало чотирьох синів.Батько, впливовий адвокат Фернан Перро, вирішив назвати новонароджених на честь французьких королів: Шарль та Франсуа. Та через півроку маленький Франсуа помер.

Дитинство Шарля було цікавим. Років з 6-ти він навчився від мами читати. Першу чарівну казку хлопчик почув від своєї няні. Йому настільки сподобались чарівні казки, що він готовий був слухати їх знову і знову. Він навіть спробував разом зі старшими братами написати свою казку. І називалася вона «Кохання лінійки та компаса».

Шарлю було 8 років, коли його віддали на навчання в коледж Бове, який був розташований недалеко від будинку родини Перро. Спочатку Шарль відставав у навчанні. Він став мовчазним, усього боявся. Навчання було для нього справжнім випробуванням. До 13 років коледж Бове був для Шарля справжнім жахом. В нього тут не було друзів, бо однолітки сторонилися його, але не чіпали, тому що в цьому ж коледжі навчалися старші брати Шарля, які могли за нього заступитися. Але згодом він став майже найкращим учнем. Та через складний характер Шарлю довелося залишити коледж і навчатися самостійно.

Майбутній казкар закінчив коледж на відмінно. Батько наполягав, щоб син одержав юридичну освіту. І хоча Шарль мріяв стати письменником, після закінчення університету працював в паризькому суді адвокатом. Однак Шарль бачив, що не може протистояти несправедливості. Через 5 років пішов з адвокатури.

Перро почав писати поеми, присвячені королеві. Правда, ще в коледжі він писав вірші. Йому дуже подобалася антична література. І він з братами зробив переклад на французьку «Енеїди».

Молодого юриста помітили, і міністр фінансів Ніколо Фуке запросив Перро на роботу. Шарль служив при дворі Людовика XIV. Король був задоволений його службою і навіть інколи радився із Шарлем. Перро розбагатів, став членом Французької академії наук, але й надалі свої придворні обов'язки поєднував з літературною діяльністю.

Творчий спадок Шарля Перро великий. Він працював над створенням «Всезагального словника французької мови». Його перу належить робота «Великі люди Франції», написані статті, книги, мемуари, поеми у віршах, багато поезій.

І хоча писав Шарль багато і в різному жанрі, основним жанром його творчості стала чарівна казка. До нього спеціально для дітей ніхто не писав. І це, напевно, найбільша заслуга Шарля Перро — його казки поклали початок дитячої літератури як окремого жанру.

Перші свої казки Ш. Перро написав у віршах, які закінчував повчальними віршованими рядками. Наприклад, казка «Червона Шапочка» містила віршик, який давав дівчатам настанову, що небезпечно слухати лихих людей. Потім казки Перро почали друкуватися без повчальних додатків, бо вони були зайві. Читачі й самі добре розуміли, що хоче сказати казкар своїми творами.

Звісно, казки Шарль Перро вигадував не сам. Деякі пам'ятав з дитинства, про інші довідався протягом життя, адже писати казки письменник почав вже у 68 років. Казки Шарля Перро — літературні, створені за сюжетами європейського фольклору.

Славу авторові приніс збірник «Казки матусі Гусині». А почалося все у 1696 році, коли в одному журналі з'явилася казка «Спляча Красуня», яка дуже сподобалася читачам. Саме тоді Перро вирішив написати цілу книжку під назвою «Казки моєї матусі Гусині», з якою пов'язана одна сімейна таємниця. Книга була видана під ім'ям П'єра Перро.

Чому Шарль підписався цим ім'ям? Таємниця з'ясувалася дослідниками його творчості через багато років. Вважають, що книжку написав сам Шарль Перро, щоб допомогти синові П'єру зробити кар'єру при дворі, написавши казки та присвятивши їх юній принцесі Орманській, племінниці короля. Книжку він підписав ім'ям сина. Сподівання Шарля справдилися. Син П'єр Перро подарував принцесі присвячену їй книгу і одержав, як нагороду, — дворянський титул, а також увійшов в коло близьких друзів принцеси.

А вийшло так, що саме ця книга принесла авторові світову славу. «Казки матусі Гусині» сподобалися парижанам. Щодня у паризькій крамниці Клода Барбена за 1 день продавалося до 50-ти книжок. Протягом року видавець тричі повторював тираж. Це був безпрецедентний випадок в історії книгодрукування Франції. Таке не снилося нікому з авторів сучасних дитячих бестселлерів. Поступово вся Європа вже знала та полюбила героїв казок Шарля Перро.

Казки письменника чарівні: в них діють чарівники та чарівниці, є чоботи-скороходи, чарівна паличка, вовк розмовляє людською мовою, а в «Синій Бороді» на ключику не відмиваються криваві плями.

Отже, Шарль Перро першим відчинив двері в літературу чарівній казці, став основоположником цього жанру. Червону Шапочку, Кота в чоботях, Хлопчика-Мізинчика, Віслюкову Шкіру, Сплячу Красуню та Синю Бороду знають всі дорослі давним-давно. Але Шарль Перро зміг так їх переповісти, що його перекази сподобалися всім. Всесвітня енциклопедія казок стверджує: «Це був найдобріший казкар в історії літератури. Він перший створив справжні дитячі казки — добрі та щасливі».

Ось таким був він, автор першої дитячої книжки, основоположник жанру «чарівна казка» — Шарль Перро. 384 роки виповнилося від дня його народження, а його ім'я пам'ятають, казки — читають.

16 травня 1703 року Шарль Перро пішов з життя. Йому було лише 75 років. Поховали його на паризькому кладовищі Сен Бонуа. На початку ХІХ століття у зв'язку із закриттям кладовища, останки Шарля Перро були перенесені до підземного некрополя церкви Сен Бонуа.

 

Але доки читають його казки, живе пам'ять про нього. Казки — справа давня. Вони прийшли з тих часів, коли не було ані книги, ані письменників. Але Шарль Перро зумів переповісти те, що чув від няні з дитинства таким чином, що його казками зачитувалися не лише діти, але й дорослі. На сюжети казок Перро створено опери «Попелюшка», «Замок герцога Синя Борода», балети «Спляча красуня», «Попелюшка», багато фільмів мультфільмів.

80 років від дня народження Василя Семеновича Стуса

 

Народився 6 січня 1938р. в хліборобській родині в с. Рахнівці на Вінниччині. Після закінчення школи навчався в Донецькому педінституті. Далі вчителював, служив в армії, працював в газеті. У 1959р. у «Літературній газеті» з’явилися перші вірші поета. З 1961р. викладає українську мову та літературу в 23-й Горлівській школі. У 1963р. вступає до аспірантури Інституту літератури ім. Шевченка в Києві. Бере участь у роботі Клубу творчої молоді. За участь у протесті на прем’єрі фільму «Тіні забутих предків» виключили з аспірантури. Відтоді не надрукували жодного рядка. У 1965р. одружився з Валентиною Попелюх, та народився син Дмитро. У 1970р. на похороні Алли Горської звинуватив владу у її вбивстві. У Брюсселі виходить його перша книжка «Зимові дерева». У 1972р. разом з іншими укр. поетам  його було заарештовано й засуджено. Ув’язнення відбував у Мордовії. Після завершення основного терміну відправили у заслання. Після повернення відмовився від радянського громадянства. У 1979р. повертається та працює у Києві. У 1980р. знову був засуджений до 10 років ув’язнення та 5 років заслання. 28 серпня 1985р. його відправили у карцер, де він оголосив голодування. У ніч із 3 на 4 вересня 1985р. помер.

 

Твори:

- Зимові дерева

- Крізь сотні сумнівів я йду до тебе

- Господи, гніву пречистого...

- Дорога болю: поезії

- О земле втрачена, явись...

- Мені зоря сіяла нині вранці

- Як добре те, що смерті не боюсь я...

 

 

 

Творчість:

-         збірка «Круговерть»

-         збірка «Зимові дерева»

-         збірка «Веселий цвинтар»

-         збірка «Палімпсести»

-         збірка «Свіча в свічаді»

-         збірка «Птах душі»

-         збірка «Дорогаболю»

 

День Гідності та Свободи: історія і традиції свята

 

 

21 листопада Україна відзначатиме День Гідності та Свободи, що об’єднав дві знакові події у новітній історії країни – Помаранчеву революцію 2004 року та Революцію Гідності 2013 року.

 

Свято встановлено Указом Президента України Петра Порошенка від 13 листопада 2014 року.

Метою запровадження пам’ятної дати стало донесення до сучасного і майбутніх поколінь об’єктивної інформації про доленосні події в Україні початку XXI століття, а також віддання належної шани патріотизму й мужності громадян, які стали на захист демократичних цінностей, прав і свобод людини, національних інтересів нашої держави та її європейського вибору.

 

З чого все почалося

 

22 листопада 2004 року – початок Помаранчевої революції в Україні, загальнонаціональних протестів, мітингів та інших акцій громадянської непокори. Останньою краплею стало оголошення Центральною виборчою комісією результатів другого туру президентських виборів. Через фальсифікації під час голосування і підрахунку голосів Віктор Янукович випередив Віктора Ющенка. Українці тоді вперше вийшли на Майдан і добилися повторних виборів.

Через рік, у листопаді 2005 року, Ющенко заснував свято – День Свободи.

Однак, влада, встановлена в Україні на той момент, так і не змогла реалізувати більшості очікувань, покладених на неї народом.

Згодом, наступним Президентом України став Віктор Янукович. Він скасував День Свободи і об’єднав його з Днем Соборності Указом від 30 грудня 2011 року.

У листопаді 2013 року українці знову вийшли на Майдан. Три роки тому, увечері 21 листопада, на майдані Незалежності почали збиратися учасники мітингу, незабаром їх було вже 1500, а 24 листопада – понад 100 тисяч прихильників євроінтеграції. Протести відбулися також у Львові та Харкові.

 

Потім відбувся загальностудентський страйк, а 29 листопада на Євромайдані влаштували великий мітинг із закликами до відставки уряду та дострокових виборів у парламент.

Кривавою стала ніч на 30 листопада. Тоді для розгону майданівців злочинна влада застосувала силу. І це був тільки початок. Протести перетворилися з проєвропейських на антиурядові та стали значно масштабнішими.

18-20 лютого – пік Революції гідності. Відбулися криваві сутички в центрі Києва, підпалено Будинок профспілок та вбито багатьох євромайданівців, які стали Героями Небесної сотні.

У ніч з 21 на 22 лютого Янукович втік з України, а Росія незабаром анексувала Крим та без оголошення війни вторглася на Донбас.

 

 

110 років від дня народження Астрід Ліндгрен

 

 

«Я пилюльку проглочу, Старой стать я не хочу!». Ці слова з відомого твору «Пеппі Довгапанчоха» стали назвою веселої вікторини, присвяченої 110-й річниці з дня народження всесвітньо відомої письменниці Астрід Ліндгрен.

Відповіді на питання вікторини діти давали як самостійно, так і шукали їх в книжках. Всім відомі вислови, такі як: «Спокойствие, только спокойствие», «Дело то житейское» та інші, а також заразливий сміх дітей супроводжували розгадування цієї вікторини.

Наприкінці заходу діти дивилися мультфільми. Цього разу це були історії  про Малиша та Карлсона. Дітлахи постійно коментували різні епізоди з цих мультфільмів та дуже веселилися.

Добра та весела атмосфера не залишала стіні бібліотеки ще протягом декількох годин.

 

105 років від дня народження Андрія Малишко

 

 

Андрій Малишко — поет-лірик від Бога. Його голос, то ніжний і схвильований, як перші слова кохання, то гнівний, сповнений пристрасті вибухової сили, не можна сплутати з чиїмось іншим. Навіть у ряду визначних талантів, яких дала українська поезія світові в двадцятому столітті — Максим Рильський, Павло Тичина, Євген Маланюк, Богдан Ігор Антонич, Василь Стус, — постать Андрія Малишка не блякне, вирізняється глибокою поетичною самобутністю, власним баченням світу, органічним єдинокорінням з народнопоетичною творчістю, інтимним тоном звучання, навіть коли він говорить про світові, загальнолюдські проблеми. А ще — пісенністю своєї лірики, тим, що кожен її рядок бринить за камертоном української народної пісні. 

 

Діти радять одноліткам,  які книжки варто прочитати найближчим часом

 

"Марічка і Червоний Король. Місто непокірних"

Марічка і її друзі знову потрапляють до світу Червоного Короля. Але тепер тут панує таємничий тиран Імператор. Він контролює майже цілий світ. Тільки Зелене Королівство відгородилося від нової цивілізації. Але син Зеленого Короля Перелесник приєднується до бунтівників, які прагнуть скинути владу Імператора. Чи зможе Марічка з друзями допомогти бунтівникам – читайте у другій книжці трилогії Марини Рибалко «Марічка і Червоний король».

 

"Джордж и тайны вселенной"

По Вселенной на астероиде - не может быть!
Может! - не сомневаются знаменитый астрофизик СтивенХокинг, его дочь Люси и бывший аспирант, а ныне популяризатор науки Кристоф Гальфар, которые в сентябре 2007 года представили свою первую книгу для детей о приключениях Джорджа и его друзей во Вселенной. В этой живой и весёлой книге они рассказали о фантастически интересных предметах - черных дырах, квазарах, астероидах, галактиках и параллельных вселенных - детям. Авторы особо подчеркивают, что хотели "представить современный взгляд на космологию от Большого взрыва до настоящего времени без какой бы то ни было магии". Единственный волшебный герой в книге - это суперкомпьютер, который открывает дверь Джорджу и его друзьям во Вселенную.
Это история о космических приключениях, в которые отправляются друзья, чтобы больше узнать о мире, в котором мы живём. Это также история о законах физики ...
 

"Король Буків"

Чи любиш ти загадки й таємниці? Часто доводиться докласти неймовірних зусиль, щоб розгадати таємницю, та й то не завжди вдається. Втім, якщо за справу беруться справжні друзі, їм це під силу! Героєві цієї книжки, малому буці Гаврикові, пощастило з друзями: в найскрутнішу хвилину він може покластися на симпатичну драконицю Джульєтту, мудрого лепрехуна Шмигуна, передбачливого пугача Понтія та дрібненького горобчика Петяку. А хто вони такі, оті буки та лепрехуни? Швидше починай читати цю книжку — і знатимеш. А заодно й дізнаєшся, чи вдалося Гаврикові й компанії здолати лихого чаклуна Нарита й розгадати таємницю Смарагдової Книги.                                                                                              

 

 "Чарівні окуляри"

«Чарівні окуляри» – нова правдиво-фантастична повість славного українського казкаря Всеволода Нестайка відкриє для читача неосяжний світ веселих казкових пригод двох хлопчаків у шаленому ритмі сучасного життя. Іскрометний гумор та захоплюючий сюжет зроблять подорож до цього світу яскравою та незабутньою.  

 

"СІМ НЕСКЛАДУХ ГОВОРУХИ"

 

Височенна як жирафа однокласниця Єва, образившись на Андрійка Говоруху (шкільне прізвисько Андроїд), напророчила йому сім неприємностей – нескладух. І ось вони починають збуватися – і хлопець усе дужче нервує, через що раз у раз потрапляє в усе кумедніші ситуації. Аж доки раптом не з’ясовується, що насправді… Говоруха з Євою одного зросту, а рахувати веснянки на обличчі дівчинки дуже навіть цікаво!

Сповнена іскрометного гумору дебютна повість Саші Кочубей «Сім нескладух Говорухи» – переможець конкурсу «Напишіть про мене книжку!», оголошеного видавництвом «Фонтан казок» улітку 2015 року з метою простимулювати українських письменників до творення книжок, у яких ключовим є образ сучасної дитини.

 

"Вони жили у зоопарку"

 

До книги увійшли чудові оповідання про тварин російської письменниці Віри Чапліної у перекладі українською Євгена Литвиненка. Правдиві історії з життя мешканців зоопарку подарують юним читачам радість від спілкування з природою. ...

 

Цікаві факти про книжки

Книги – світові рекордсмени

1. Найдовша книга в світі

Довжина понад 1856 метрів, зроблена з папірусу, намотаного на жердину. Цей рекорд був зареєстрований нотаріусом 23.05.2009 року в місті Кастелло. Його втілили в життя 400 хлопців з навчального центру цього міста, їхні родини та викладачі. Назва величезної книги — «Фантастично», вона складається з 11 казок.

Книги – рекордсмени

2. Найменша книга

У 1997 році Коненко видав Мікрокнижку А. Чехова «Хамелеон» розміром 0,9 х 0,9 мм. У 2002 році супермікрокніга була занесена в Книгу рекордів Гіннесса.

3. Самий плідний письменник у світі

Філіп Паркер створив і запатентував спеціальну комп’ютерну програму «Long Tail», яка сама збирає інформацію з Інтернету і різних баз даних, і за допомогою спеціального шаблона створює з неї легкі для читання книги. За словами Паркера, на їх створення йде 15 хвилин і собівартість такої продукції становить 25 центів. Створив він вже більше 107 000 книг.

Звичайно, більшість книг, створених таким чином мають дуже специфічний зміст. Але все ж, і довідники по червоним вугрицям на обличчі, і словники за рішенням румунських анаграм і бланаграмм, і звіти по дерев’яним сидінням для унітазів за 2008 рік, і багато інших подібних брошур, знаходять свого читача.

4. Найпопулярніша книга за всю історію

Біблія
На сьогоднішній день її тираж налічує понад 6 мільярдів примірників.

Біблія повністю або частково перекладена на 2377 мов народів світу, повністю видана на 422 мовах. Над її перекладом працювали більше трьох тисяч перекладачів з різних країн. Щорічно в країнах світу продається і роздається безкоштовно близько 100 млн примірників Біблії.

Біблія зазнала багато випробувань: на неї накладали заборони, її палили на вогнищах, робили спроби зганьбити. Жодна з книг у світі за всю історію не була так гнана і ненавісна. Тим не менш, вона збереглася і продовжує свій шлях.

5. Найвідоміша книга в світі

Журнал Newsweek склав рейтинг найбільш відомих книг у світі, заснований на об’єднаних даних з десяти престижних рейтингів кращих літературних творів. Коли складали список, то були взяті в розрахунок рейтинги від Опри Вінфрі, Вікіпедії, газет The Guardian і The Telegraph і видавництва Modern Library, яке спеціалізується на класиці.

Очолила ж рейтинг всім відома книга в пострадянському просторі «Війна і мир» Льва Толстого. Цей роман по популярності обійшов такі твори як: «1984» Джорджа Оруелла, «Улісс» Джеймса Джойса, «Лоліта» Володимира Набокова та «Шум і лють» Уїльяма Фолкнера.

 

Хвилинка поезіїї...

                                         У книги люди, наче бджоли в соти                                                            Дмитро Павличко                                    

 

У книги люди, наче бджоли в соти,

Знесли духовний, чародійний мед. 

Сліпцеві очі ним потри, і в миг

Побачить сонце й голубі висоти,  

Відчує мислі найстрімкіших літ.

Збагне людські страждання і турботи,

Поможе іншим темряву збороти,

Рвучи з очей пов”язки чорних лент!

Благословенна та ясна година, 

Коли Буквар до рук бере дитина,

Коли читає „Кобзаря” юнак, 

Коли Франка „огромнії сонети”

Підносять дух, коли говорять Гете,

Шекспір, Міцкевич, Лермонтов, Бальзак.

 

Цікаві факти про  бібліотеку...

 

НАЦИОНАЛЬНАЯ БИБЛИОТЕКА БЕЛАРУСИ

на въезде в Минск уже во время своего строительства стала визиткой города. Здание представляет собой двадцатиэтажный ромбокубооктаэдр высотой 72,6м и весом 115000т. Ежедневно работает подсветка здания, постоянно меняя цвет и изображение, это медиафасад на основе светодиодных кластеров. Интересно, что S 500000 на строительство библиотеки внес Саддам Хусейн.  Сегодня это не только  богатейшее собрание книг, но и огромный мультифункциональный центр, где совместились высокие технологии, ультрасовременный дизайн и необычная архитектура. 

Структура библиотеки

Пространство архитектурного сооружения многофункционально и оснащено современным оборудованием.

Общая площадь здания – 113 669 кв. м, а это четверть от площади Ватикана. Весстроения составляет 140 тысяч тонн, что примерно в 14 раз больше Эйфелевой башни (с книгами и оборудованием – около 270 тысяч тонн).

Библиотека включает в себя: 

  • 20 читальных залов (2000 читательских мест, автоматизированных рабочих мест – более 1500)

  • фондохранилище (рассчитано на 14 млн единиц хранения – 14% всего книжного фонда Беларуси)

  • социокультурный центр

  • Центр международных встреч и переговоров (Овальный и Круглый залы, международный пресс-центр, офис Президента)

  • отделы (обслуживание пользователей, формирование информационных ресурсов, научная и издательская деятельность)                                                     

 

Публичная библиотека США (Канзас-Сити)

Здание этой библиотеки является уникальным по своей архитектуре. Расположено оно в самом центре Канзас-Сити и стало предметом гордости жителей этого города. И действительно, необыкновенное по своей архитектуре, здание поражает воображение любого, кто оказался рядом. Около 50 млн. долларов было затрачено на данный проект. Интересно то, что сама библиотека была открыта более 100 лет назад (в 1873 г.) и располагалась совсем в другом месте. Затем библиотека переезжала еще несколько раз. И в очередной раз стало понятно, что книг и посетителей становится все больше и что следует искать новое здание.                                                     

Вновь библиотека открылась для своих читателей в 2004 году. В 2006 году была построена библиотечная парковка. Чтобы закрыть ее и был придуман такой уникальный проект – представить стену паркинга в виде книжной полки, на которой расположились корешки огромных книг. Они не просто огромные, они гигантские. Ведь высота каждой книги составляет более семи метров, а ширина – 2 метра. Жители, обычные читатели библиотеки города, в течение 2-х лет выбирали названия более двадцати художественных произведений, которые в дальнейшем и украсили фасад публичной библиотеки.

Среди величайших творений, собранных на этой уникальной «полке», представлены следующие:
- Марк Твен «Приключения Гекльберри финна (1884 г.)
- Е. Б. Уайт «Паутина Шарлоты» (1952г.)
- Габриэль Гарсиа Маркес «100 лет одиночества» (1967г.)
- Лангстон Хьюз. Сборник стихотворений.
- Рэй Брэдбери «451 градус по Фаренгейту» (1953 г.)
- Р.Р.Толкиен «Властелин колец» (1954-56г.г.)
- Дао Дэ Цзин (4-й век до нашей эры)
- Чарльз Диккенс «Повесть о двух городах» (1859г.)
- Харпер Ли «Убить пересмешника» (1960 г.)
- А. А. Милн «Винни-Пух и все-все-все» (1926 г.)
- Фрэнк Баум «Волшебник из Страны Оз» (1900 г.) и другие.

 

Королевская библиотека Дании

 

На набережной у самой воды, между Кристиансборгом и музеем Торвальдсена, расположилась королевская библиотека, состоящая из старого и нового зданий. Старое здание было построено в самом начале XIX века и выглядит так, как подобает всем старинным строениям: массивное, красивое, похоже то ли на дворец, то ли на замок, с восхитительным двухбашенным парадным входом и чудесным маленьким парком вокруг. В парке есть памятник датскому философу Сёрен Кьеркегору и пруд, в котором плавают рыбешки и плюется водой забавный фонтан в виде высокой извивающейся колонны.

А вот второе здание, новое, возведенное за год до Миллениума, не вписывается в архитектуру древнего Копенгагена никоим образом: оно сделано в форме ромба, покрыто черными зеркалами сверху донизу, за что получило достойное прозвище «Черный алмаз», а к нему пристроено низкое длинное сооружение - по виду просто портовый ангар, - и на крышу этого отростка ведет широченнная лестница. По ней можно забраться наверх и глянуть с высоты на порт, черный ромб и библиотечные сады.

 

 

Хвилинка поезії...

Ось так книжки з’явилися на світ,
Цікавий шлях вони пройшли віками.
Пролинуло земних багато літ,
Як книжка опинилась перед нами.

 

Така, як зараз на столі лежить.
Легка, красива, звична, паперова.
А час нестримно в космосі летить
І щось мінятись, певно. буде знову.

 

Комп’ютерний настав нестримний час,
Прогрес такий, що годі і встигати.
І щось, звичайно, зміниться для нас,
Але не зможе людство не читати.

 

Можливо, книжка змінить власний вид,
Сторінки не стиратимуться вічно.
Та поки на Землі живе наш людський рід,
То й книжка буде жити – це логічно.

 

2016-2017 навчальний рік

 

 

   Як тільки вберуться у чарівні білі квіти сади навесні, засвітять дивовижні свічки каштани, а повітрі розіллється тонкий і ніжний аромат, в бузкових кущах заллються піснями невсипущі солов’ї, а вся земля випромінюватиме радість і щастя, нестримну жагу до життя, в такі прекрасні дні, 8-9 травня, ми відзначаємо великі свята – День Пам’яті та Примирення та 72 річницю Дня перемоги над нацизмом у Другій Світовій війні!                                                                                           

   Як символ пам’яті жертв Другої Світової війни з 2014 року Україна використовує червоний мак. Поруч з квіткою завжди звучить гасло: «Ніколи знову». Червоний мак, як символ пам’яті жертв війни вперше використано в Україні на заходах, приурочених до річниці завершення Другої світової війни у 2014 році. Дизайн українського червоного маку розроблено за ініціативи Українського інституту національної пам'яті та Національної телекомпанії України; автором символу є харківський дизайнер Сергій Мішакін. Графічне зображення є своєрідною алюзією: з одного боку воно уособлює квітку маку, з іншого – кривавий слід від кулі.   
   Як символ пам’яті жертв Другої Світової війни з 2014 року Україна використовує червоний мак. Поруч з квіткою завжди звучить гасло: «Ніколи знову».  
  

Маки червоні - символ Перемоги
Ці квіти - кров загиблих на війні
І матері сіють маки червоні
На могилках своїх юних синів
Маки червоні на вітрі палають,
Нам, нагадавши про ті страшні дні,
Маки червоні тихо ридають,
Низько схиливши голівки свої.
 

   Пісні воєнних років передають трагізм часу, оспівують героїзм українського народу, мужність воїнів, їхню безмежну любов до Батьківщини. Тема війни в піснях продовжує жити і в наші дні. Подіям цим героїчним дням присвячена пісня «Маки червоні».

    Куди не глянь – сади цвітуть – Найкращі в світі самоцвіти. Нам стелиться весняна путь, Життя нові бере орбіти. 
 Весна сурмить у майбуття, Вигойдує пташок у вітті, - Як торжество того життя, Що мир примножує у світі. 
    Хай пісня лине в синь небес крилато, У мирне небо хай зліта салют. День Перемоги – то найкраще свято І на землі хай в мирі всі живуть! 
   Хай пам”ять залишається із нами, Хоч час спиває швидко, йде від нас. То ж дай нам, Боже, іти мирними шляхами У мирі й щасті жити в добрий час. Ми хочемо без воїн жити. Хай буде мир на всій землі! Мир, щоб навчатись! Мир, щоб сміятись!  Мир, щоб трудитись! Мир, що  щоб співати! Мир, щоб любити! Мир, щоб у щасті рости!  

 

26 КВІТНЯ - МІЖНАРОДНИЙ ДЕНЬ ПАМ'ЯТІ ЧОРНОБИЛЯ

 

 

Кричали "біс"
     Пишались зробленим
          Прогрес любили над усе
               Летить лелека над Чорнобилем
                    Нікому діток не несе

Ліна Костенко

 

    В історії нашого народу є чимало скорботних дат, спогадів, які пронизують серце гострим болем. Одна з них – 26 квітня, коли над квітучим Поліссям здійнявся в нічне небо зловісний вогонь радіаційного вибуху. Чорною плямою стала на нашій блакитній планеті трагедія Чорнобиля.                                                                                     У зв’язку з аварією на Чорнобильські атомній електростанції складається несприятлива радіаційна обстановка. Виникає необхідність провести тимчасову евакуацію мешканців міста”. 

    Таке повідомлення почули мешканці міста Прип’ять за півтори доби після вибуху.
    А подія, яка змінила історію України на до і після Чорнобиля сталася о першій годині, двадцять три хвилини і 48 секунд, 26 квітня 1986 року. В центрі Європи, за 90 кілометрів від столиці України. 
    В ніч на 26 квітня 4-й енергоблок закривають, щоб провести планові ремонтні роботи. В зв’язку із закриттям проводять експеримент, пов’язаний з режимом роботи турбогенераторів: скільки вони за інерцією вироблятимуть електроенергії для власних потреб. 
   Але станція виходить з під контролю людини і стається серія потужніх теплових вибухів, які повністю руйнують 4-й енергоблок. 
    За 3 кілометри від станції знаходилося молоде місто Прип’ять. 26-27 квітня, субота та неділя. Півтори дні люди жили звичайним життям, їх лише дивували велика кількість пожежної та військової техніки. Ïм пояснюювали: “навчання проводять”. 
    Лише в неділю 27 квітня почалася евакуація, після того, як пролунало оголошення: 


Сьогодні, 27 квітня, починаючи з 14:00 будуть подані автобуси. Рекомендуємо взяти з собою документи, необхідні речі, а також на перший випадок продукти харчування.


    У Києві 27 квітня ще майже ніхто ні про що не знав. Світило сонечко, зрідка накрапав дощик. Дехто з мешканців столиці працював на присадибних ділянках, інші відпочивали на природі.
    Першою б’є тривогу Швеція. Там подумали, що в ЇХ країні сталася катастрофа і навіть встигли евакуювати одне маленьке містечко. Лише згодом, проаналізувавши напрям вітрів, зрозуміли, що аварія сталася в СРСР.
    Радянський Союз мовчав три дні. Перше офіційне повідомлення з’явилося лише у вівторок 29 квітня: 

"На Чорнобильській атомній електростанції сталася аварія, пошкоджено один з атомних реакторів. Вживаються заходи щодо ліквідації наслідків аварії. Потерпілим подається допомога. Створено урядову комісію".

    Радянські газети надрукували лише це маленьке повідомлення. Але того ж дня американська “Нью Йорк Таймс” всю першу сторінку присвятила цій трагедії. Радянська пропаганда ці повідомлення коментувала так: “В СРСР Чорнобиль, а на Заході Чорно міф”. 
    Але міф виявився правдою. Проте, в Києві відбулася першотравнева демонстрація і “Велогонка миру”. 
    Перше повідомлення про рівні радіації лише з’явилося 7 травня. ТАСС уповноважений заявити: 

“Сталася аварія з частковим руйнуванням активної зони реактора. Рівень радіації ще більше знизився, не перевищив норм, встановлених Міністерством охорони здоров’я і МАГАТЕ. На території, що безпосередньо межує з місцем аварії, рівень 10-15 мілі рентген на годину”.

    Одразу з’явився жарт “Рівень радіації був нормальним, а потім почав покращуватися”. 
   А кияни вже намагалися відрізнити “бер” від “рентгена”, “гама” опромінення від “альфа” і “бета” променів та стояли в чергах за алкоголем, який, на їхню думку, виводив радіацію з організму.
   Державне радіо, просило не відкривати кватирки, робити вологе прибирання і приймати душ. А машини регулярно мили вулиці майже безлюдного Києва. 
    А в самому Чорнобилі найбільш небезпечною роботою була розчистка даху сусіднього третього енергоблоку. Солдати радянської армії, які лопатами скидали з даху радіоактивний графіт, працювали не більше 2-х 3-х хвилин, потім їх відправляли додому. На відео хроніці 20-ти річної давності видно, солдати посміхаються, ставлять один одному ріжки. Радіють, адже 2 хвилини роботи на даху прирівняли до 2-х років служби в армії. Ці хвилини для декого перетворилися у вічність.
    Серед тих, кого у 86 році призвали на перепідготовку, або як тоді казали “ забрали в “партизани” був і нинішній голова Асоціації українських банків Олександр Сугоняко:

“Коли я взнав, що біда така трапилася, я взяв з зарплати і віддав 30 рублів своїх. А коли прихожу додому, то дружина каже, що прийшла повістка тобі на 25 днів у Чорнобиль. Ще до повістки у мене було відчуття, що я там буду.”

   Замість 25 днів Олександр Сугоняко був у зоні півроку. 
   Лунали оголошення:

“Вимкнути електричні і газові прилади. Перекрити водопровідні крани. Просимо дотримуватися спокою під час тимчасової евакуації”. 

    А мешканці Прип’яті і навколишній сіл, свої оселі більше не побачать. Тимчасова евакуація відбулася раз і назавжди.
    Та ще й сьогодні навряд чи хтось може стверджувати, що вповні уявляє, які наслідки мала ця катастрофа для найрізноманітніших сфер нашого життя: від здоров’я до економіки й політики. 
   На думку експерта національної комісії з радіаційного захисту населення Володимира Усатенка, головним наслідком того, що сталося у квітні 1986-го, стало розвінчання міфу про ядерну енергетику. Людство було змушене замислитися над небезпеками, які несе в собі технічний прогрес. 
    “Розпався міф про те, що у нас можуть бути якісь технології, яким хтось гарантує їх безпеку, особливо для людей”.
    Утім, і такі, здавалося б, очевидні наслідки Чорнобиля, як його вплив на здоров’я людей, ще глибоко не досліджені. Адже може даватися взнаки не лише миттєвий, а й значно віддаленіший у часі вплив радіації, простежити який можна лише через кілька поколінь. У цьому розумінні під загрозою не лише здоров’я, але й сам генофонд української нації. На доказ того, що побоювання про це небезпідставні, пан Усатенко наводить дані досліджень худоби, що залишилася в зоні відчуження після Чорнобильської катастрофи. Ці дослідження показали, що мутації ведуть переважно до спрощення генофонду, зводячи нанівець досягнення селекціонерів. Чим можуть обернутися аналогічні процеси вже не для худоби, а для людей – буде відомо лише з плином часу, але прогнози пана Усатенка доволі песимістичні.

“Головна ціна, яку нам треба заплатити – це, мабуть, весь генофонд України має все-таки вилягти під тим тягарем, але це буде через якийсь тривалий час. Пройде декілька поколінь, коли спрацює весь той генетичний заряд, який був вкладений в нас Чорнобилем ”.

    Чи стало наслідком Чорнобильської катастрофи серйозніше ставлення української влади до проблем екології й, зокрема, ядерної безпеки? Заступник голови Національного екологічного центру України Юрій Урбанський вважає, що це не так.

 

 

 

12 КВІТНЯ - МІЖНАРОДНИЙ ДЕНЬ ПОЛЬОТУ ЛЮДИНИ В КОСМОС

 

 

12 квітня 1961 році  Юрій Олексійович Гагарін на космічному кораблі «Восток» вперше в світі здійснив орбітальний обліт Землі, відкривши епоху пілотованих космічних польотів. Він зробив один виток навколо земної кулі, який тривав 108 хвилин.

Розвиток пілотованих польотів проходив поетапно з урахуванням досягнутих науково-технічних результатів і появи нових наукових, господарських і технічних завдань. Від перших пілотованих кораблів і орбітальних станцій до багатоцільових космічних пілотованих орбітальних комплексів — такий шлях, пройдений радянською пілотованою космонавтикою.

Яскраві успіхи космонавтики — закономірний результат самовідданої праці багатьох тисяч людей, десятків трудових колективів, які роблять все від них залежне в ім’я прогресу космічної галузі.

За рішенням Міжнародної авіаційної федерації (ФАЇ) 12 квітня відзначається як «Всесвітній день авіації та космонавтики».

В Україні цей День має назву «День працівників ракетно-космічної галузі України» і закріплений Указом Президента України від 13 березня 1997 року № 230/97, його святкування відповідно проводиться щорічно 12 квітня.

Пізніше, 7-го квітня 2011-го року, на рівні Генеральної Асамблеї ООН, була прийнята відповідна резолюція № 65/271, в якій 12-е квітня проголошено Міжнародним днем польоту людини в космос.

 

21 БЕРЕЗНЯ - ВСЕСВІТНІЙ ДЕНЬ ПОЕЗІЇ

    Поезія – це завжди політ фантазії, творчої думки, пошук тих засобів мови, що здатні торкнутися душі людини. Від того часу, коли людина вперше зримувала слово, й до наших днів існує на землі поезія. Вона змушує думати, радіти, сумувати, любити, робить людину Особистістю. Завдання поета – показати красу слова. Отже поезія допомагає нам жити разом. Заохочення поетичної творчості – це ще один із чинників сприяння культурному різноманіттю, життєво важливе джерело натхнення. 

 

 

Поезія – високий стяг душі.

    Прийнято говорити, що поезія – це загущеність думки й почуття….. Іван Франко назвав поезію «кристалізацією» життя; Ліна Костенко пише «Поезія - це завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі»…

    Символічним знаком поезії, як відомо, є крилатий кінь – Пегас, адже «крилатість» - одна з важливих її якостей.

Саме 21 березня рішенням генеральної конференції ЮНЕСКО був призначений Всесвітній день поезії. Це свято відзначається з 1999 року. Рішення про встановлення даного свята було прийнято в зв'язку з тим, що поезія може допомогти людині розгадати найскладніші питання. Вона формує громадську думку і в той же час передає внутрішні переживання як самого автора, так і читачів. Представники ЮНЕСКО вважають, що поезія була і залишається найважливішою частиною сучасного мистецтва. Тому людство повинно навчитися цінувати поетичні рядки і знаходити в них справжнє багатство.

    Поезія допомагає нам жити разом. Вона необхідна для встановлення діалогу між культурами та для гармонійної взаємодії між різними суспільствами. Заохочення поетичної творчості, її поширення та перекладу — це ще один із чинників сприяння культурному різноманіттю, життєво важливе джерело натхнення.

    Всесвітній день поезії відзначається і в Україні. У відривному «Українському народному календарі» він уперше з'явився 2004 року.

Немає відповіді на питання, в чому секрет поетичних чарів. Поезія залишається загадкою. Тим більше вона вабить читачів. Навіть той, хто кричить: “Не люблю віршів всіляких поетів!”, мабуть, просто не читав шедеврів. Інакше обов'язково знайшов би собі поетів до душі.

    «Всякий вірш - це покривало, розтягнуте на вістрях слів. Ці слова світяться, як зорі, з-за них і існує вірш». Думка Олександра Блока, чудового російського поета, напевно співпаде з точкою зору всякого, хто від природи талановита і з натхненням пише вірші. На жаль, сьогодні поетичне мистецтво не має колишньої цінності - тієї, що «музика душі» набувала в епоху Олександра Пушкіна чи Анни Ахматової. Однак є ще надія на відродження минулих традицій, адже щороку 21 березня автори і читачі відзначають Всесвітній день поезії, покликаний нагадати жителям планети про існування світу Прекрасного.

Історія свята Всесвітній день поезії

    Головною метою щорічної святкової події, перш за все, є залучення до віршованої мистецтва сучасних людей, далеких від романтики і ліричного мислення. Адже відомо, що проблема вмираючої культури з кожним роком стає все гострішою. Крім того, зважаючи популяризації ринкових відносин поезія вважається просто невигідною з комерційної точки зору, а значить - зайвої у переліку сфер людської діяльності. Тому World Poetry Day потрібен суспільству, щоб розвіяти песимістичні омани.

    Всесвітній день поезії - це реальна можливість проявити свої творчі здібності з тим, щоб оточуючі дізналися про талант поруч живе, нікому не відомого віршотворця.

    В рамках цього чудового свята проходять тематичні заходи, де вже відбувся літератор може поспілкуватися з автором-новачком, останній - почерпнути багато корисного з бесіди з більш досвідченим колегою. Представники таких організацій, як творчі клуби, малі видавництва, отримують шанс запропонувати свої послуги всім нужденним в просуванні поетичних напрацювань і стати місцем зустрічі людей мистецтва.

 

Історія виникнення та розвитку поезії

    Яке ім'я автора першого в світі вірша? Навряд чи хтось зможе дати вичерпну відповідь на це питання. Стародавні кельти, чия культура пронизана містикою, вважали, що поезія - продукт ірреальності. На підтвердження своїх слів предки сучасних скандинавів розповідали легенду про двох конфронтуючих один одному чарівних народи - ванів і асів. Коли непримиренні вороги втомилися від нескінченних воєн, вони уклали перемир'я, скріпивши його створенням мудрого карлика Квасира з власної слини. Однак феноменальна обізнаність рукотворного істоти у всіх сферах знань не сподобалася двом жителям - Галару і Фьялару. Хитруни вирішили вбити мудреця, що не забули здійснити. Кров мертвого всезнайки негідники помістили в котел, додали туди мед. Отримана суміш була названа «мед поезії», і кожен, хто куштував чудовий напій, знаходив талант віршотворця...

    Ну, а що кажуть вчені? Фахівці в галузі історичної науки приписують твір першого поетичного твору жриці Ен-хеду-ан, дочки правителя шумерів. Це був гімн на честь богів. Історик Томас Лав Пікок спробував розділити весь період існування поезії на кілька епох. Все у нього вийшло чотири тимчасових проміжки, кожен з яких відрізнявся від попереднього властивими лише йому рисами.

    Згідно думку Пикока, вірші з'явилися задовго до виникнення писемності. Найбільш ранні поетичні форми являли собою примітивні оди, прославляють здійснюють подвиги воїнів, які керують народом і інших яскравих особистостей. Це був залізний вік поезії. Після нього настала золота епоха, до характерних рис якої ставилися вихваляння не живуть нині, а великих предків, образність мови, оригінальність віршованих обертів, відповідний рівень знань авторів. У цей період творили поети Гомер, Софокл і пр.

Срібний вік включав в себе розвиток двох типів поезії: оригінального, з застосуванням сатиричних та дидактичних ноток, і подражательного, що полягає у своєрідній обробці різновидів віршів попередньої епохи.

Завершальним етапом став мідний вік мистецтва створення «музики душі», закінчення якого ознаменувалося приходом похмурої епохи Середньовіччя. Після, як стверджує Томас Лав Пікок, поезія лише поверталася до вже пройдених періодів, не роблячи жодної спроби подарувати людству щось нове.

Вірші та сучасність

    Нинішнє суспільство сприймає поетичні твори не так, як це було з соціумом минулих століть. Все менше у віршах сенсу, все більше явно недоречних епітетів і метафор, а кумирами молоді все частіше стають автори, які досконало володіють написанням нецензурної поезії. Але навіть в такій ситуації не можна сказати, ніби «музика душі» зжила себе. Досить заглянути на великі поетичні інтернет-портали типу «Стихи.ру», «Поэзия.ру» та ін., щоб зрозуміти: в нашій країні (думаю, і у світі теж) є безліч приголомшливих поетів, от тільки більшість з них невідомі читачам друкованих видань... Втім, у кожного автора «з народу» завжди є шанс заявити про себе на більш високому рівні, вийти за межі мережевого простору - правда, в основному, не без залучення грошових коштів. Однак і тут трапляються винятки, що не може не радувати.

    Поезія - це оригінальний мову, зрозумілий всім і кожному, але для пояснення підходящий лише обраним. Вірші - це не просто римовані рядки, побудовані з урахуванням певного ритму, а показник рівня суспільної культури. Присвятіть день 21 березня читання ліричних істин, і ви відчуєте, як у серці вливається симфонія світла. А ще можливо, зрозумієте, наскільки правий був Расул Гамзатов, перу якого належить наступний вірш:

«Поезія, ти сильним не слуга,
Ти захищала тих, хто був принижений,
Ти прикривала всіх, хто був ображений,
У владу имущем бачила ворога.
Поезія, з тобою нам не до лиця
За сильним піднімати свій голос чесний,
Ти походити не можеш на наречену,
Яку користь веде до вінця»

 

 

21 лютого - Міжнародний день рідної мови

 

Це - матері мова. Я звуки твої Люблю, наче очі дитини... 

О мова вкраїнська!... Хто любить її, Той любить мою Україну.

Володимир Сосюра

 

Мова - духовний скарб нації. Це не просто засіб людського спілкування, це те, що живе в наших серцях. Змалечку виховуючи в собі справжню людину, кожен із нас повинен в першу чергу створити в своїй душі світлицю, у якій зберігається найцінніший скарб - МОВА.

Люди говорять різними мовами. Їх нараховується приблизно 6 тисяч. На жаль, філологи попереджають, в XXI столітті щонайменше 40% цих мов вимуть. А це страшенна втрата для людства, бо кожна мова, це геніальний прояв людського духу, унікальне бачення нашого світу. Справа в тому, що 95% тих шести тисяч мов охоплюють дуже малу частину населення світу. За даними ЮНЕСКО, ними розмовляють всього 4% людства.

Дейвід Кристал, один із світових експертів з питань мов, автор книги "Мовна смерть” вважає, що мовна різноманітність це унікальна річ, і втрата кожної мови, збіднює наш світ.

Мовна різноманітність – це еквівалент людської різноманітності. Людство зазнало такого успіху на цій планеті, завдяки тому, що воно спроможне пристосуватися до найрозмаїтіших обставин. Я думаю, що мова, це інтелектуальний еквівалент наших біологічних можливостей. Дуже важливо, щоб наш розум весь час працював, і один шлях, яким можна це здійснити є через мову – це подивитися, як кожна мова по різному охоплює бачення світу. Щоразу, коли втрачаємо якусь мову, ми втрачаємо унікальне бачення світу.

21 лютого відзначається Міжнародний День рідної мови. Це відносно молоде свято – до календарів усього світу воно ввійшло тільки у 1999 році. І в Україні воно також лише почало писати свою історію, хоча сама проблема української мови на українських землях нараховує кілька століть. Де і коли народилася традиція Міжнародного дня рідної мови?

Історія свята, на жаль, має дуже трагічне начало. Себто, святкуємо ми цей день з присмаком гіркоти. 21 лютого 1952 року у Бангладеші влада жорстоко придушила демонстрацію протесту проти урядової заборони на використання в країні бенгальської мови. Відтоді цей день у Бангладеші став днем полеглих за рідну мову. Минуло багато років. Аж у жовтні 1999 року на Тридцятій сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО було запроваджено Міжнародний День рідної мови, а починаючи з 21 лютого 2000 року, цей день відзначають і в нас.

Для виживання мови необхідно, щоб нею говорило щонайменше 100 000 чоловік. У всі часи мови зароджувалися, існували, потім вимирали, іноді навіть не залишивши сліду. Але ніколи раніше вони не зникали настільки швидко. Об'єднання «племен» у державу досягалося на шкоду мовам. Для єдності країни було необхідно примусити людей говорити однією мовою.

З виникненням нових технологій національним меншинам стало ще важче домогтися визнання їхніх мов. Мова, не представлена в Інтернеті більше «не існує» для сучасного світу. Отже, 81% сторінок в Інтернеті опубліковано англійською. Далі з великим відставанням ідуть німецька і японська мови, кожна по 2%, потім французька, іспанська і скандинавські мови, кожна по 1%. Решта всіх мов разом узяті навряд чи становлять 8% веб-сторінок.

Визнання й пошана всіх мов є ключем до збереження миру. Кожна мова самобутня. Вона має власні вислови, які відображають менталітет і звичаї народу. Так само, як і наші імена, ми отримуємо рідну мову від нашої матері в дитинстві. Вона формує нашу свідомість, просочує закладеною в ній культурою.

Навіть притому, що глибоко проникнути в культуру іншої мови дуже важко, знання мов розширює наш кругозір і відкриває перед нами багатообразний світ. Знайомство з носіями інших мов дає можливість дізнатися про наші відмінності, здатне розсіяти страхи перед світом і зробити мислення вільнішим.

Якщо ми користуємося лише однією мовою, частина нашого мозку розвивається менше, наші творчі здібності багато що втрачають. Існує близько 300 слів, які у всіх мовах мають таке саме значення: я, ти, ми, хто, що, немає, все, один, два, великий, довгий, маленький, жінка, чоловік, є, бачити, чути, сонце, місяць і т.д.

Але якщо ми візьмемо інші слова, наприклад, слово терпіння китайською (жень), то воно також позначає терпимість, терплячість...

Якщо французькою je t'aime (я тебе люблю) можна сказати подрузі, дитині, коханому, то це немислимо для інших мов, наприклад, для англійської або італійської, в яких існують різні слова для позначення поняття «любити».

Ще один приклад. В Індії близько 1600 мов і діалектів, ситуація дуже складна. Конституція гарантує всім громадянам право «зберегти» їхні мови, і всі етнічні та релігійні меншини мають право на управління в навчальних закладах. На ділі ж існує мовна ієрархія. Малі мови можуть зникнути, будучи заміненими англійською, яка сприймається як нейтральна мова, символ сучасності і гарного соціального положення.

ДЕНЬ ГЕРОЇВ НЕБЕСНОЇ СОТНІ АБО ПАМ’ЯТІ ТИХ, ХТО НЕ ПОВЕРНУВСЯ ДОДОМУ

Три роки тому Україна вшановувала пам’ять загиблих на Майдані героїв України. Тодішній ще президент В. Янукович оголосив 20 лютого днем жалоби за Небесною сотнею. Що це було: жалюгідна спроба виправити ситуацію, відверте підлабузництво, лицемірне бажання продемонструвати свою "відданість" народу і врятувати власну шкуру? Хто зна… Та що б це не було, офіційно чи не офіційно, за наказом Януковича чи проти його волі, це відбулось би за будь-яких обставин. Адже ці люди віддали найцінніше, що в них було, задля нас із вами. А таке не забувається…

Юні хлопці, чоловіки та жінки вже ніколи не повернуться додому, не обіймуть близьких, не посміхнуться друзям. Сумно і боляче. Хто б міг подумати, що в 21 столітті, після всього, що пережила наша (і не тільки) держава, все повториться знову. Схоже, людство не квапиться вчитись на своїх помилках…

Сьогодні кількість загиблих вже вимірюється тисячами. І кінця, поки що, цьому не видно. Не будемо говорити про те, хто і за що бореться. Ця тема вже достатньо висвітлена в просторах інтернету, в щирих і недолугих коментарях, в повсякденних розмовах в чергах і автобусах. Давайте в цей день просто віддамо шану тим, хто "положив серце й душу за нашу свободу".

А ще, давайте вшануємо тих батьків, які ніколи не дочекаються сина, ту дружину, яка ніколи більше не зможе обійняти свого чоловіка, ту дитину, яка вже ніколи не побачить батьківської посмішки. Їм доводиться жити з цим болем щодня. І, при всіх намаганнях допомогти – словом, ділом, грішми – ми ніколи не зможемо полегшити їхні страждання.

Як би ви не ставились до Майдану, що би ви не думали про його учасників, єдине те, що вони хотіли кращого майбутнього для українців, вже варте пошани. Вони розпочали процес духовної перебудови нації та передали естафету нам.

Все, що ми можемо зараз – зробити так, щоби жертва цих українців не була даремною. А тут уже все залежить від кожного з нас. Ламати і перебудовувати себе та свій світогляд важко, особливо, якщо навколо десятки, а то й сотні людей вперто торочать, що вони знають краще, і не бажають нічого змінювати. Однак зробити це просто необхідно. Не намагайтесь переконати когось в чомусь, це марна трата сил і часу. Робіть те, що вважаєте за потрібне, і рано чи пізно вас підтримають, за вами підуть й інші. 

20 лютого стало для нас назавжди пам’ятним днем – Днем Героїв Небесної Сотні. Однак сьогодні варто згадати про всіх, хто віддав своє життя впродовж останніх років. І згадувати надалі, завжди, хоча б для того, аби не допустити чогось подібного в майбутньому. Адже ці події багато що прояснили, відкрили багатьом очі, розставили все по своїх місцях. І якщо правильно скористатись цим досвідом, ми справді можемо побудувати незалежну і процвітаючу державу.

Дякуємо Вам, Герої України! Ви назавжди залишитесь у наших серцях… 

15 лютого — 28 річниця виведення військ з Афганістану

Двадцять высым років тому, 15 лютого 1989 року, закінчилася одна із трагічних воїн другої половини ХХ століття – війна в Афганістані.

Рішення ввести радянські війська до Афганістану ухвалено 12 грудня 1979 року. Офіційна мета введення була — запобігти загрозі іноземного військового втручання.

Військове угруповання, яке офіційна радянська пропаганда називала винятково Обмеженим контингентом радянських військ, опинилося безпосередньо втягнутим у громадянську війну, що розгоралася в Афганістані, і стало її активним учасником.

У конфлікті брали участь збройні сили уряду Демократичної Республіки Афганістан з одного боку і озброєна опозиція (моджахеди, або «душмани») — з іншого. Боротьба велася за повний політичний контроль над територією Афганістану. Моджахедам в ході конфлікту підтримку надавали військові фахівці США, ряд європейських країн-членів НАТО, а також пакистанські спецслужби.

25 грудня 1979 року почалося введення радянських військ в ДРА по трьох напрямах: Кушка-Шинданд-Кандагар, Термез-Кундуз-Кабул, Хорог-Файзабад. Десант висаджувався на аеродромах Кабул, Баграм, Кандагар.

До складу радянського контингенту входили: управління 40-ї армії з частинами забезпечення і обслуговування, чотири дивізії, п'ять окремих бригад, чотири окремі полки, чотири полки бойової авіації, три вертолітні полки, одна трубопровідна бригада, одна бригада матеріального забезпечення й деякі інші частини й установи.

Афганська війна тривала з 25 грудня 1979 до 15 лютого 1989 року - 3340 днів (дев’ять років, один місяць, дев’ятнадцять днів).

Виведення радянських військ з Афганістану почалося 15 травня 1988 року, відповідно до укладених в квітні 1988 року Женевських угод про політичне врегулювання становища навколо ДРА. Радянський Союз зобов'язався вивести свій контингент в дев'ятимісячний термін, тобто до 15 лютого наступного року.

За повідомленнями, в перші три місяці Афганістан покинули 50 183 військовослужбовців. Ще 50 100 осіб повернулися в СРСР у період з 15 серпня 1988 по 15 лютого 1989 року.

15 лютого 1989 року генерал-лейтенант Борис Громов, згідно з офіційною версією, став останнім радянським військовослужбовцем, який переступив по Мосту Дружби кордон двох країн. Насправді на території Афганістану залишалися як радянські військовослужбовці, що потрапили в полон до душманів, так і підрозділи прикордонників, що прикривали виведення військ та повернулися на територію СРСР лише в другій половині дня 15 лютого. Прикордонні війська КДБ СРСР виконували завдання з охорони радянсько-афганського кордону окремими підрозділами на території Афганістану до квітня 1989 року.

Кожен четвертий із майже 600 тисяч військовослужбовців, які брали участь у бойових діях в Афганістані, — наші співвітчизники, і кожний четвертий із тих, хто не повернувся з Афганістану, — українець.

Зараз в Україні — понад 150 тисяч ветеранів афганської війни, з них близько 8-ми тисяч мають поранення, понад 6 тисяч є інвалідами. У складні для країни часи воїни-афганці проявили героїзм і мужність на Донбасі, де у боях загинуло більш як 70 воїнів, серед яких і перший заступник голови Української Спілки ветеранів Афганістану, Герой України легендарний Олег Міхнюк. Пройшовши пекло Афгану, мужній десантник загинув, боронячи незалежність і цілісність Батьківщини вже сьогодні...

Ця війна зламала життя багатьом молодим хлопцям. Незважаючи ні на що, вони чесно виконували свій громадянський обов’язок, залишалися вірними присязі до кінця.

15 лютого ми схиляємо голови перед світлою пам’яттю полеглих, вшановуємо тих, кому довелося воювати в чужих країнах.

День пам’яті жертв Голодоморів та політичних репресій

Вшановуючи минуле, будуємо майбутнє...

«… повернення до потреби пам’яті, до потреби знання свого минулого, але насамперед – до милосердя, до християнського виміру відчуття людини. Це має бути щоденною пам’яттю – так, як кожна людина має потребу час від часу іти на могилу своїх рідних, згадати їх»
Оксана Пахльовська

   Голодомор 1932-1933 років - безпрецедентний злочин сталінської тоталітарної системи проти українського народу, який спричинив національну катастрофу.

    Конфіскацію продовольства комуністичний режим застосував як зброю масового знищення населення.
За оцінками дослідників, втрати від голоду становили від 7 до 10 млн. осіб, понад третина них - діти.

    Голодомор в Україні спричинив глибокі наслідки. І саме тому ми повинні повною мірою врахувати всі ці наслідки і добитися істини та правди, а також виявити його причини. 
«Машина радянського керівництва» спалила не лише життя мільйонів українських людей, але знищила і ненароджених ними.

    Українські люди, які не знали слова геноцид, стали його жертвами, "власною страшною долею шлють нам пересторогу крізь плин віків".

    Люди не спроможні щось змінити в минулому, але в змозі дати йому об'єктивну оцінку, а також винести з того уроки і запобігти поверненню гірких і драматичних сторінок історії. Всебічні, правдиві знання допоможуть уникнути подібних катастроф у майбутньому. Головне - не допустити цього у теперішньому суспільстві. Це стане найбільшим вшануванням пам'яті жертв страшної трагедії.

    Щорічно четверту суботу листопада у країні проголошено Днем пам’яті про жертви цієї трагедії.

 

 

9 Листопада в Україні відзначається

День української писемності та мови

 

"Як парость виноградної лози плекайте мову... "

М. Рильський

 

      Дорогі друзі!  9-го листопада ми з Вами відзначаємо велике свято — День української писемності та мови. Свято було встановлене указом Президента України Леоніда Кучми в 1997 році. А святкуємо ми його на честь українського літописця Нестора — послідовника творців слов’янської писемності Кирила і Мефодія. Саме з нього, вважають дослідники, і починається писемна українська мова. Складний і тернистий шлях пройшла українська мова протягом останніх століть, зазнаючи утисків і переслідувань з боку кількох сусідніх імперій. Їїї феномен полягає в тому, що всупереч численним заборонам, приниженню і зневазі вона зберегла свою сутність     і багатство в душі народу, неповторну красу в народних піснях, якими захоплюється увесь світ і які Олександр Довженко назвав « поетичною біографією українського народу». Завдяки творчій інтелігенції, талановитому народу наша мова вистояла у часи лихоліть, а 28 жовтня 1989 року після ухвали Закону України «Про мови в Українській РСР» стала дердавною. У 1996 році згідно з 10 статтею Конституції України її державний статус було підтверджено.  Сьогодні для багатьох співвітчизників українська мова є незаперечною цінністю . ключовим фактором державотворення і самоідентифікації українцев як народу, як нації.            

             

Україна відзначає День визволення від фашистських окупантів

28 жовтня, 2016

День визволення України від фашистських окупантів

    Друга світова війна принесла з собою таку безліч трагедій, віроломства і зруйнованих доль, що до цих пір все людство із сумом і гіркотою згадує про ті далекі події, які торкнулися практично всіх на нашій спільній землі. Є суд історії. Вже майже досконально вивчені всі масштаби цієї згубної війни. Її причини, її наслідки. Перемога. Це була перемога зі сльозами на очах. Це були сльози радості і одночасно сльози горя. Це не можна описати простими словами. Складні формулювання так само не підійдуть. Не можна висловити те, що відчували наші батьки і діди, матері і бабусі, на очах яких відбувався весь жах однієї з найкривавіших воєн на нашій планеті. Не можна висловити, але ми і не маємо права забути те, що розповідали нам свідки, які так чи інакше брали участь в цьому. Інакше це може повторитися. І ми говоримо: «Ні хто не забутий!», «Ні що не забуто!». Будемо пам’ятати      і навчимо своїх нащадків!

     З метою закріпити й увіковічити історичну пам’ять написано і пишуться маса книг, документальна і художня література. Відзнято безліч відеоматеріалу. Все це доступно, лише уходять справжні свідки тих давніх подій, які назавжди змінили світ. Ми не будемо забувати їх свідоцтва!

    У нашому календарі є не мало дат, які нагадують нам про ті далекі роки. Кожне наше місто чи містечко, регіон мають пам’ять про цю страшну війну. День визволення України від фашистських загарбників відзначається 28-го жовтня. Це був кульмінаційний результат ряду наступальних операцій, найбільш значимі з яких: Донбаська - з 13-го серпня по 22-е вересня 1943-го року, Корсунь-Шевченківська операція - з 24-го грудня 1943-го по 17-е лютого 1944 - го року, Львівсько-Сандомирська - з 13-го липня по 29-е серпня 1944-го року і заключна Східно-Карпатська операція, яка була розпочата військами і з’єднаннями радянської армії з 8-го вересня 1944-го року і призвела до остаточного звільнення та вигнання останніх гітлерівських загарбників з території України 28-го жовтня 1944-го року.

      До кінця війни залишалося ще пів року. Будемо пам’ятати!

   День визволення України від фашистських загарбників був вписаний тоді до національного календаря сучасної України. Це відобразилося, за даними проекту DilovaMova.com, і в Указі Президента незалежної України № 836 від 20-го жовтня 2009-го року.

   Будемо пам’ятати і не забувати! У цей День ми приєднуємося до вшанування всіх, хто забезпечив це звільнення! Добра пам’ять про вас завжди буде жити в наших серцях.

З Днем визволення України!

   

День захисника України — новонароджене свято з давніми традиціями

 

    Чи відомо Тобі, друже, що відтепер 14 жовтня, на Покрову, українці відзначатимуть велике державне свято — День захисника України? Це прекрасна нагода зазирнути в сторінки історії та згадати не лише козаків, але й усіх, хто нині покликаний захищати нашу Батьківщину, і не лише зі зброєю в руках. А такі, я впевнена, неодмінно знайдуться серед Твоїх близьких та знайомих.    

    14 жовтня в нашій історії – це насамперед християнське свято Покрови Пресвятої Богородиці, яку українські воїни з давніх часів мали за свою покровительку. Ця дата символізує нерозривний зв’язок усіх поколінь захисників України: воїнів Київської Русі, козаків, учасників збройних формувань УНР та ЗУНР, українців, які у складі збройних сил СРСР та партизанських формувань захищали Батьківщину від фашистів, воїнів Української повстанської армії та нинішніх захисників України. Саме тому День захисника України покликаний стати святом усіх сучасних воїнів та ветеранів, днем вшанування всіх, хто упродовж століть обороняв українську землю. Він має консолідувати українське суспільство навколо ідеї захисту незалежної та соборної України.

    Президент України П.О. Порошенко (14 жовтня 2014 року): «Наші Збройні Сили, Національна гвардія, прикордонники, силовики заслужено успадкували військову славу тих українців, які під час Другої світової захищали Вітчизну у лавах Червоної Армії. Захищати Вітчизну ми вчимося і на їхньому досвіді. Рівно як і на досвіді Війська Запорізького, січових стрільців і вояків УПА. І вже на власному героїчному досвіді Вітчизняної війни чотирнадцятого року».

    Українці в умовах нинішньої агресії з боку держави-правонаступниці СРСР зуміли у надзвичайно короткий термін збудувати боєздатну армію, яка з гідністю проявила себе у боях на сході країни. Десятки тисяч українців стали на захист територіальної цілісності України. Їх героїчна звитяга має бути гідно вшанована українським суспільством.

    Водночас, вшановувати в Україні на державному рівні так званий День захисника вітчизни (23 лютого) є негідним нашого народу. Цей день належить до основних свят у державі, що несе нині на українську землю війну, біль та страждання. Це вигадане свято імперії, з якою пов’язані багатомільйонні жертви нашого народу. Це свято радянського минулого, яке для українців має залишитися у минулому.

    Разом з тим, це жодним чином не означає відмову від ушанування подвигів ветеранів, які захищали Україну під час Другої світової війни, воїнів-афганців та учасників збройних конфліктів на території інших держав, ветеранів збройних сил. Ці люди були, є і надалі мають бути пошанованими державою та суспільством.

День українського козацтва

Народ мій є! Народ мій завжди буде!
Ніхто не перекреслить мій народ!..
…Народ мій є! В його волячих жилах
Козацька кров пульсує і гуде!
В. Симоненко

 

  Козаччина — доба небаченого піднесення народного духу, доба видатних державних, військових, церковних та культурних діячів — будівничих національної державності, які уславили Україну, зробили її знаною в усьому світі.
    Історики вважають, що слово «козак» має тюркське походження і означає «вільна людини», а перша згадка про козаків датована 1492 роком. Козацтво виникло у тяжкий для українського народу період, коли його державність була втрачена, а землі захоплені іноземними державами. Осередком козаччини стало Запоріжжя, де численні острови між рукавами Дніпра давали козакам безпеку, захист і змогу укріпитися.
    У запорозьке (низове, січове) козацтво приймали всіх, незалежно від походження та національності. Основною умовою була православна віра. Саме вона була характерною рисою духовного життя козацтва. Тому Запорозьку Січ називали «Християнською козацькою республікою».
    Починаючи з перших років існування Запорозька Січ майже безперервно вела важку збройну боротьбу разом з усією Україною за віру і незалежність свого народу. Січі були притаманні ознаки республіки: власна територія, система виборних органів влади, правові звичаї, військо.
    Перший з достовірно відомих козацьких гетьманів — князь, політичний і військовий діяч Дмитро Вишневецький (Байда), з яким Запорізька Січ вийшла на міжнародну арену як лідер боротьби східного слов'янства проти Кримського ханства і султанської Туреччини. Серед найвидатніших козацьких вождів — Самійло Кішка, Петро Конашевич-Сагайдачний, Богдан Хмельницький, Іван Сірко, Петро Дорошенко, Іван Мазепа, Пилип Орлик та ін. Всі вони були видатними державними й політичними діячами, носіями ідеї незалежної, самостійної Української держави.
    Займаючи бойовий пост між турками і татарами, з одного боку, і поляками — з іншого, козаки представляли собою живий бастіон для всього українського народу.
    «Перед Богом нашим всевишнім, перед святою Покровою, перед українським народом і козацьким товариством — ім’ям моїх матері і батька, святою землею нашою клянусь, що готовий віддати всі свої сили і життя, захищаючи споконвічну свободу народу нашого рідного, дідівські вікові порядки та звичаї, незалежну і соборну Україну!» .
Козаки піднялися у військовій справі до рівня кращих європейських армій XVII-XVIII ст., і чимало європейських правителів намагалися залучити козацтво як серйозну силу на свій бік або використати його для досягнення власних політичних цілей.
Народ ставився до запорожців з повагою і любов'ю, сприймав їх як символ мужності.
    Епоха козацтва створила багатогранну, глибоку духовність, що стала гордістю і окрасою у України.

   День українського козацтва відзначається щорічно 14 жовтня в день свята Покрови Пречистої Богородиці. Свято встановлено в Україні «...враховуючи історичне значення і заслуги Українського козацтва у ствердженні української державності та суттєвий внесок у сучасний процес державотворення...» згідно з Указом Президента України «Про День Українського козацтва» від 7 серпня 1999 року № 966/99.

150 со дня рождения писателя – фантаста Герберта Уэллса

    Герберт Уэллс родился в 1866 году в Бромли, графство Кент. Карьеру Уэллса, возможно, определил несчастный случай — в детстве он сломал обе ноги, и проводил все время дома, благодаря чему много читал. Потом Уэллс окончил школу и получил дальнейшее образование в Педагогическом Колледже в Лондоне. Именно в Педагогическом Колледже Уэллс учился у известного биолога Томаша Хаксли, который оказал на него сильное влияние. «Научная фантастика» Уэллса (хотя он никогда не называл её так) явно была под влиянием его занятий в Педагогическом Колледже и интересов, которые он развивал в биологии.

    Уэллс стал известным благодаря его первой работе — «Машина времени» в 1895 году. Вскоре после опубликования этой книги, Уэллс написал следующие: «Остров доктора Моро» (1895); «Человек-невидимка» (1897), и наиболее известную его работу: «Война Миров» (1898).

    За эти годы Уэллс начал беспокоиться за судьбу человеческого общества в мире, где технология и научное развитие продвигаются очень быстро. В течение этого периода он был членом общества фабианцев (группа социальных философов в Лондоне, выступавших за осторожность и постепенность в политике, науке и общественной жизни). Уэллс теперь меньше писал научной фантастики, а больше работ по социальному критическому анализу.

    После Первой Мировой Войны Уэллс издал несколько научных работ, среди них «Краткая история мира» (1920), «Наука жизни» (1929-39), написанной в сотрудничестве с сэром Джулианом Хукслеем и Джорджем Филиппом Уэллсом, и «Эксперименты в автобиографии» (1934). В это время Уэллс стал популярной знаменитостью, и продолжал много писать. В 1917 он был членом Исследовательского Комитета при Лиге Наций и издал несколько книг о мировой организации. Хотя Уэллс имел много сомнений относительно Советской системы, он понял широкие цели русской революции, и имел в 1920 году довольно приятную встречу с Лениным. В начале 1920-ых Уэллс был кандидатом в Парламент от партии лейбористов. Между 1924 и 1933 годами Уэллс жил главным образом во Франции. С 1934 по 1946 год он был международным президентом ПЕН. В 1934 он провел беседы со Сталиным, который его разочаровал; и Рузвельтом, пытаясь, впрочем, безуспешно, предложить ему свою схему сохранения мира. Уэллс был убежден, что западные социалисты не могут идти на компромисс с коммунизмом, и что лучшая надежда на будущее лежит в Вашингтоне. В книге «Святой террор» (1939) Уэллс описал психологическое развитие современного диктатора, иллюстрируемое карьерами Сталина, Муссолини, и Гитлера.

    Уэллс прожил всю Вторую Мировую Войну в своем Регент Парке, отказываясь покидать Лондон, даже во время бомбежек. Его последняя книга «Ум на грани» (1945), выразила пессимизм относительно будущих перспектив человечества. Уэллс умер в Лондоне 13 августа 1946 года.

До 150 річчя від дня народження  Михайла Грушевського

«Я сам прийшов до політики через історію,

і сей шлях вважаю нормальним...»

М. Грушевський

    У кожного народу є свої історичні постаті першої величини, яких не в змозі прикрити пил віків. До таких велетнів української національної культури належить Михайло Грушевський (1866-1934) — визначний історик, археолог, літературознавець, соціолог, публіцист, письменник, організатор української науки, громадсько-політичний і державний діяч, засновник Української Народної Республіки. Саме з його творчою спадщиною пов'язані ідеї відродження української культури і науки, історичної свідомості й національної гідності. Протягом 19 років діяльність Грушевського була пов'язана з  науковим і суспільно-політичним життям Галичини. Тут виявились його здібності як громадського діяча. Саме тут почалась активна співпраця з науковим товариством ім. Т. Г. Шевченка, яке він потім очолив і сприяв виданню понад 100 томів «Записок наукового товариства». Йому вдалося згуртувати навколо себе талановитих молодих дослідників, кожен з яких став помітним явищем в українській науці й культури кінця XIX-початку ХХ століть. Саме у Львові створився могутній тандем Михайло Грушевський-Іван Франко.
    Науково-організаційну, редакторську, викладацьку, дослідницьку роботу М. Грушевський успішно поєднував із політичною діяльністю. Був одним із засновників Української національно-демократичної партії у Галичині.    І тому після Лютневої революції 1917 р. створена із представників українських соціалістичних партій Центральна Рада заочно обрала його головою. А в квітні 1918 р. Михайла Грушевського обрали Президентом України.
    Але політична ситуація в країні була досить складною, і він вимушений був виїхати за кордон, де цілком зосередився на науковій роботі. На батьківщину політичний діяч повернувся всесвітньо визнаним лідером в історичній науці, якого обрали академіком Всеукраїнської академії наук. Продовжувалась різнопланова науково-дослідна робота, але політичні репресії 30-х років торкнулись й Михайла Грушевського. У ньому вбачали одну з центральних постатей українського націоналізму і тому, хоча ненадовго, але заарештували. Після звільнення, незважаючи на вік та поганий стан здоров'я, вчений багато працював, намагаючись знайти віддушину у науковій праці. Наприкінці 1934 року його не стало. Видатний українець похований на Байковому Цвинтарі у Києві.
    Михайло Грушевський належить до тих громадських діячів, які сповна пізнали велич і насолоду тріумфу і гіркоту поразки, але до кінця залишилися вірними ідеї усього життя — самоствердженню свого народу. Пам'ять про нього — вічна, а його наукові праці — невичерпне джерело мудрості.

 

 

2015-2016 навчальний рік

 

26 квітня в Україні День пам'яті Чорнобильської трагедії: минуло 30 років

   

   

    26 квітня - тридцяті роковини Чорнобильської катастрофи, найбільшої в історії аварії на атоиній електростанції. Ця аварія залишається найдраматичнішою та найважчою за своїми наслідками катастрофою в сучасній історії. Вона і зараз впливає на життя мільйонів людей. Їі масштаби могли б бути незрівняно більшими, якби не мужність і самопожертва сотень тисяч учасників ліквідаціх наслідків аварії – наших співвітчизників. Ризикуючи своїм життям та здоров’ям, вони виконали свій обов’язок і захистили людство від згубного ппливу подальшого росповсюдження радіації. Сумарна радіація ізотопів, викинутих у повітря, становила 50 мільйонів кюрі, що в 30-40 разів більше, ніж при вибуху бомби в Хіросімі в 1945 році. Жахлива аварія призвела до радіоактивного опромінення величезної кількості людей, до забруднення води й довкілля. На території України утворилася так звана 30-кілометрова "зона відчуження", з якої терміново були відселені жителі задля порятунку їхніх життів. У "зону відчуження" прибували фахівці, яких відряджали на проведення робіт на аварійному блоці і навколо нього, а також військові частини. Пізніше цих людей стали називати "ліквідаторами". Вони працювали в небезпечній зоні позмінно: ті, хто набрав максимально допустиму дозу радіації, виїжджали, а на їхнє місце приїжджали інші – їх було приблизно 240 тисяч осіб. Загальна кількість ліквідаторів за всі роки - приблизно 600 тисяч осіб. Щоб запобігти подальшим викидам радіоактивних матеріалів, до кінця 1986-го року четвертий реактор АЕС був накритий спеціальним "саркофагом", збудованим руками сотень тисяч добровольців і мобілізованих солдатів, і Чорнобильську АЕС знову ввели в експлуатацію. Однак великі пожежі і аварії в 1991-му та в 1996 роках призвели до зупинення спочатку другого, а потім і першого реактора. У 2000 році був зупинений останній, 3-й реактор, і Чорнобильська АЕС повністю припинила свою роботу. Страшна трагедія не обминула і жителів нашого міста. Сотні добровольців тієї квітучої весни відправились на зустріч невідомій небезпеці. Біль Чорнобиля відгукнувся у серці кожного жителя району, залишаючи у пам’яті народній подвиг ліквідаторів. Вічна пам’ять, тим чиє життя передчасно обірвала Чорнобильська трагедія, людська шана та вдячність героям ліквідаторам.

    26 квітня є днем пам'яті про найбільшу техногенну катастрофу та вшанування героїзму пожежників, експлуатаційного персоналу ЧАЕС, військовослужбовців, будівельників, науковців, медиків, які брали участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Подвиг цих людей назавжди записано до літопису людської мужності, він навічно залишиться у пам'яті українського народу

 

Людей мільярди, і мільярди слів,

А ти їх мусиш вимовити вперше.

(Л.Костенко) 

 

   Поезія – це завжди політ фантазії, творчої думки, пошук тихзасобів мови, що здатні торкнутися душі людини. Від того часу, коли людина вперше зримувала слово, й до наших днів існує на землі поезія. Вона змушує думати, радіти, сумувати, любити, робить людину Особистістю. Завдання поета – показати красу слова. Отже поезія допомагає нам жити разом.Заохочення поетичної творчості – це ще один із чинників сприяння культурному різноманіттю, життєво важливе джерело натхнення.

ДЕНЬ ГЕРОЇВ НЕБЕСНОЇ СОТНІ АБО ПАМ’ЯТІ ТИХ, ХТО НЕ ПОВЕРНУВСЯ ДОДОМУ

20 ЛЮТОГО – ДЕНЬ ГЕРОЇВ НЕБЕСНОЇ СОТНІ

ПАМ’ЯТАЄМО. ЛЮБИМО. СУМУЄМО…

   11-го лютого 2015-го року Указом Президента України № 69/2015 "Про вшанування подвигу учасників Революції гідності та увічнення пам’яті Героїв Небесної Сотні" в країні встановлено особливий пам’ятний день – "День Героїв Небесної Сотні", який відзначається тепер щорічно 20-го лютого. Це зроблено на підтримку ініціатив громадськості та з метою увічнення великої людської, громадянської і національної відваги, самовідданості, сили духу, стійкості громадян, завдяки яким змінено хід історії нашої держави, й гідного вшанування подвигу Героїв Небесної Сотні, які віддали своє життя під час Революції гідності (листопад 2013 року – лютий 2014 року), захищаючи ідеали демократії, відстоюючи права і свободи людини, європейське майбутнє України.

   У лютому 2014 року під час сутичок протестувальників із силовиками в центрі Києва загинули понад сто осіб, сотні були поранені, найбільше з яких – 20 лютого. Більшість людей загинули від куль снайперів. Згодом загиблих учасників акцій протесту почали називати "Небесною Сотнею". За даними Генпрокуратури, під час Євромайдану постраждали 2,5 тисячі людей, 104 з них загинули.

 

   «Небесна Сотня» — символічна назва загиблих учасників акцій протесту на Майдані у грудні 2013 — лютому 2014 року.

   День Героїв Небесної Сотні - це свято мужності українського народу, це день свободи та рівноправ'я, день боротьби за краще майбутнє!

   Наприкінці листопада 2013 року відмова української влади від підписання Угоди про асоціацію з Європейським Союзом стала першопричиною виникнення наймасовіших за всю сучасну історію держави протестів. Так, Кабінет міністрів України 21 листопада 2013 року ухвалив рішення призупинити процес підготовки до укладення Угоди про асоціацію між Україною і Євросоюзом, що мала бути підписана на Вільнюському саміті "Східного партнерства" 28-29 листопада.

   Після побиття спецпризначенцями "Беркута" вночі проти 30 листопада 2013 року десятків студентів на Майдані Незалежності в Києві, на вулиці міст України вийшли сотні тисяч громадян.

   Акції протесту, що тривали з кінця листопада до кінця лютого 2014 року, отримали назви "Євромайдан", "Майдан", а пізніше – "Революція гідності". У результаті, Янукович (тодішній президент України Віктор Янукович – ред.) у лютому, після масового розстрілу беззбройних громадян на Майдані Незалежності в Києві, втік до Росії.

   Понад сто цивільних осіб загиблих під час повалення авторитарного режиму Януковича взимку 2013-2014 року називають Небесною Сотнею.За даними Міністерства охорони здоров'я України, починаючи з 18 лютого 2014 року в зіткненнях в центрі Києва постраждали 1528 людей, загинули 106 учасників антиурядових протестів.

   Пам`ятний День Героїв Небесної Сотні встановлено указом президента України Петра Порошенка "Про вшанування подвигу учасників Революції гідності та увічнення пам’яті Героїв Небесної Сотні".

   Також було засновано орден Героїв Небесної Сотні, створено "Меморіальний комплекс Героїв Небесної Сотні – Музей Революції гідності".

   За причетністю до вбивств у середмісті Києва взимку 2013-2014 рр. затримано двох високопосадовців Служби безпеки України (СБУ) та трьох офіцерів і двох бійців "Беркута".

   

  Мова — найбільший скарб будь-якого народу. Тисячоліттями, віками, роками плекала її земля предків, передавала з покоління в покоління, вкладаючи дедалі більше народну душу і водночас формуючи її.

   Міжнародний день рідної мови — день, який відзначають щороку  21 лютого, починаючи з 2000 року. Про «підтримку мовного та культурного різноманіття та багатомовності» було оголошено на ХХХ сесії Генеральної конферен-ції  ЮНЕСКО,  що проходила 26 жовтня 17 листопада 1999 р. в Парижі. Оскільки з 6 000 розмовних мов світу близько половині загрожує зникнен-ня, ЮНЕСКО прагне підтримувати  мову як ознаку культурної приналежності особи. Організація вважає, що вивчення іноземних мов та багатомовність є ключами до взаєморозуміння та взаємоповаги.  Щорічне відзначення цього дня використовується для скерування уваги на  мови, котрими розмовляють менше 100 осіб і які навіть не задокументовані.

В Україні Міжнародний день рідної мови існує з 2002 року, коли з метою зміцнення державотворчої функції української мови, сприяння вільному розвитку і використанню інших мов національних меншин України Президент України підписав відповідне розпорядження про відзначення Міжнародного дня рідної мови щороку 21 лютого.                         
      Мова – це душа народу, неоціненне багатство, в якому народ живе, передає з покоління в покоління мужність і славу, культуру і традиції. Вона є скарбницею духовних надбань, оберегом наших звичаїв і традицій, запорукою інтелектуального розвитку і поступу в  житті.
   Кожен народ гордий з того, що він має свою державу, свою мову, волю і гарне життя у своїй країні. Кожен народ — патріот своєї країни, любить свою мову, поважає її закони і бореться за її незалежність і волю, якщо того немає.
   Рідна мова запашна, співуча, гнучка, милозвучна, сповнена музики і квіткових пахощів, уквітчана гомоном полів, лісів і морів нашої України.
   Шлях розвитку нашої рідної мови був нелегким, але український народ зміг її зберегти, аби сьогодні ми відчували її  красу та мелодійність. Хоч як не глумились із нашої мови, принижували і забороняли і не хотіли слухати і чути її мелодику звучання, а сьогодні вона існує. Материнське слово стало для всіх нас оберегом.

22 січня День Соборності України 

Шановні читачі!

День Соборності – це нагадування про те, що сила нашої держави – в єдності українських земель.
Соборність України - основа державності!                               

 Поняття “соборність” з’явилось у нашому науковому й політичному лексиконі порівняно недавно. Це загальна, органічна ознака будь-якої нації, – неодмінна умова її розвитку й процвітання. Вона означає, по-перше, об’єднання в одне державне ціле всіх земель, які заселяє конкретна нація на суцільній території. Це – один з найзаповітніших ідеалів багатьох народів світу. По-друге, соборність не обмежується лише ідеєю збирання етнічних земель у рамках національної держави, а передбачає також духовну консолідацію всього населення країни, єдність усіх її громадян, незалежно від їхньої національності. Нарешті, соборність невіддільна від досягнення реальної державності, забезпечення справжнього суверенітету і незалежності народу, побудови процвітаючої демократичної національної держави.

6 грудня - День Збройних Сил України

 

Загальне професійне свято всіх українських військовослужбовців давно заслужило всенародну повагу і шану з боку офіційних державних структур усіх рівнів. Цей День приурочений до дати прийняття Закону незалежної України від 6-го грудня 1991-го року «Про Збройні Сили України». Саме свято - День Збройних Сил України було встановлено у 1993-му році постановою Верховної Ради України від 19-го жовтня № 3528-XII.

Не дивлячись на виниклі економічні та інші труднощі, які випали на долю нової незалежної української держави з розпадом Радянського Союзу, діючому складу українських військових вдалося не лише зберегти високий професіоналізм, боєготовність і хороші армійські традиції, але і стати однією з найсучасніших і боєздатних армій на пострадянському просторі. На сьогоднішній день сили українських миротворців широко затребувані всім світовим співтовариством, що свідчить і про високі технічні можливості, і про довіру до професійної підготовки військовослужбовців Збройних Сил України.

Доблесть і честь солдатів і офіцерів - в цьому справжня сила будь-якої армії та українські військовослужбовці зберегли все це і примножили. Український воїн - надійний захисник, відданий патріот і людина, для якої честь, свобода і незалежність далеко не порожній звук.

 

Щиро вітаємо Вас з Днем Збройних Сил України, бажаємо міцного здоров'я, успіхів, щастя Вам та Вашим рідним і близьким! Сила та міць української держави - у єдності армії та народу, тому прийміть найщиріші вітання до свята.

Доблесть і честь солдатів і офіцерів - в цьому справжня сила будь-якої армії та українські військовослужбовці зберегли все це і примножили. Український воїн - надійний захисник, відданий патріот і людина, для якої честь, свобода і незалежність далеко не порожній звук.

Забувати забороняється!
Трагічні сторінки історії українського народу


 

 

У листопаді відзначається

День пам'яті жертв голодоморів та політичних репресій




Традиційна емблема жалобних заходів за жертвами Голодомору


День па́м'яті жертв голодомо́рів — щорічний національний пам'ятний день в Україні, що припадає на четверту суботу листопада.

Українською катастрофою ХХ століття називає сучасна громадська думка голодомор 1932 – 1933 років в Україні.
Терор голодом, запроваджений сталінським тоталітарним режимом в Україні, заподіяв смерть мільйонам хліборобів. Адже від голоду, масових репресій і депортацій Україна втратила більше, ніж за роки Першої світової та громадянської воєн.
Традиційно в цей день громадяни відвідують поминальне богослужіння і покладають символічні горщики з зерном та свічками до пам'ятників жертвам голодоморів в Україні. У церемоніальних заходах біля Меморіального знаку «Свічка пам'яті» в Києві також беруть участь перші особи держави, керівники іноземних країн, парламентів та міжнародних організацій, урядовці з різних країн, дипломати, представники релігійних конфесій, регіональні делегації, громадські і культурні діячі, свідки Великого Голоду. В цей день о 16:00 оголошується загальнонаціональна хвилина мовчання, після чого по всій Україні відбувається акція «Запали свічку», в рамках якої всі охочі несуть свічки до пам'ятників жертвам. В акції також можна взяти участь, запаливши свічку в своєму вікні.

 

 

НА ДОПОМОГУ УЧНЯМ

ДОДАТКОВА ЛIТЕРАТУРА ДЛЯ ЧИТАННЯ

Лiтература для додаткового читання дiтям 5-х класiв

  • Вiнграновський М. "Первiнка"
  • Воронина Л. "Суперагент 000. Таємниця золотого кенгуру"
  • Гаврош О. "Пригоди тричi славного розбiйника Пинтi"
  • Гуцало Є. "Сiм'я дикої качки"
  • Дерманський О. "Король Букiв, або Таємниця Смарагдової книги"
  • Iльченко О. "Загадковi свiти старої обсерваторiї"
  • "Життя видатних дiтей" (Серiя)
  • Королiв-Старий В. "Потерчата"
  • Костецький А. "Пригоди славнозвiсних книг", "Дракон Мiнi Макс", "Суперклей Христофора Тюлькiна"
  • Малик Г. "Злочинцi з паралельного свiту"
  • Нестайко Вс. "Чарiвний талiсман", "Неймовiрнi детективи", "Казковi пригоди i таємницi"
  • Павленко М. "Миколчинi iсторiї"
  • Пагутяк Г. "Лялечка i Мацько"
  • Полонський Р. "Таємниця країни суниць"
  • Пчiлка Олена. "Сосонка"
  • Сенатович О. "Малий вiз"
  • Українськi народнi казки, легенди, перекази
  • Франко I. "Коли ще звiрi говорили"
  • Чемерис В. "Аравiйська пустеля"
  • Шевчук В. "Панна  квiтiв"

Лiтература для додаткового читання дiтям 6-х класiв

  • Андiєвська Е. Казки
  • Багмут I. "Пригоди чорного кота Лапченка, описанi ним самим"
  • Близнець В. "Звук павутинки", "Золота гора до неба", "Женя i Синько"
  • Винниченко В. "Кумедiя з Костем"
  • Гулак-Артемовський П. Байки
  • Гуцало Є. "У гаї сонце зацвiло"
  • Калинець I. "Казки зi Львова", "Хлопчик-фiгурка, який задоволений собою"
  • Майданська С. "Чарiвна шабля-веселка з гаптованої хмарки"
  • Нестайко Вс. "Таємниця трьох невiдомих", "Пригоди Робiнзона Кукурудзо", "Незнайомець iз 13 квартири"
  • Оксеник С. "Лiсом, небом, водою"
  • Пагутяк Г. "Втеча звiрiв або Новий бестiарiй"
  • Пiдгiрянка Марiйка. "В чужому пiр'ю"
  • Ребро П. "Козацькi жарти"
  • Руданський С. Спiвомовки: "Окуляри", "Чуприна", "Почому дурнi?", "Розумний панич", "Слабий зуб", "Торбин брат", "Лiнивий"
  • Українськi народнi перекази та легенди: "Скелi Мангупа", "Шандровський соляний колодязь"
  • Стельмах Яр. "Найкращий намет", "Вiкентiй Прерозумний"

 

Лiтература для додаткового читання дiтям 7-х класiв

  • Васильченко С. "Приблуда"
  • Гаврош О. "Неймовiрнi пригоди Iвана Сили"
  • Гулак К. "Перекличка"
  • Дiмаров А. "Друга планета", "Блакитна дитина"
  • Кащенко А. "Над Кодацьким порогом"
  • Лущевська О. "Друзi за листуванням"
  • Малик В. "Таємний посол"
  • Муляр М. "Гра"
  • Опiльський Ю. "Золотий лев", "Iдоли падуть"
  • Павленко М. "Русалонька iз 7-в проти Русалоньки з Бiлокрилiвського лiсу", "Русалонька iз 7-В. В тенетах лабiринту", "Русалонька iз 7-В та загублений у часi (Кн. 2)"
  • Стельмах М. "Щедрий вечiр"
  • Стороженко О. "Закоханий чорт", "Голка", "Вуси"
  • Трублаїнi М. "Шхуна "Колумб""
  • Тютюнник Г. "Вогник далеко в степу"
  • Харчук Б. "Дiана"
  • "Життя видатних дiтей". (Марина Павленко про Павла Тичину, Василя Симоненка, Iрину Жиленко та iн.)

 

Лiтература для додаткового читання дiтям 8-х класiв

  • Гончар О. "Берег любовi", "Бригантина"
  • Вишня Остап. "Мисливськi усмiшки"
  • Вовчок Марко. "Ведмiдь"
  • Дiмаров А. "На конi й пiд конем"
  • Дрозд В. "Бiлий кiнь Шептало"
  • Думанська О. "Школярка з передмiстя"
  • Думи народнi: "Дума про козака Голоту", "Самарськi брати", "Хмельницький та Барабаш", "Втеча трьох братiв з города Азова", "Самiйло Кiшка", "Буря на Чорному морi"
  • Королева Наталена. "Легенди старокиївськi"
  • Логвин Ю. "Таємна перлина", "Танцi Шайтана"
  • Малик В. "Черленi щити"
  • Пагутяк Г. "Королiвство"
  • Процюк С. "Марiчка i Костик"
  • Руденко М. "Ковчег всесвiту"
  • Сенченко I. "Дiамантовий берег", "Рудi вовки", "Чорна брама"
  • Старицька-Черняхiвська Л. "Дiамантовий перстень"
  • Франко I. "Лис Микита" (поема)
  • "Життя видатних дiтей" (Анна Багряна про Марiю Заньковецьку, Марiю Приймаченко та iн.)

 

Лiтература для додаткового читання дiтям 9-х класiв

  • Величковський I. "Зегар цiлий i полузегарок"
  • Вишенський I. Твори (в перекладi В. Шевчука)
  • Вовчок Марко. ""
  • Воробкевич С. "Турецькi бранцi", "Вiсiм чи дев'ять? Смiховинки про Безглуздiв"
  • Горак Р. "У сутiнках", "Тричi менi являлася любов"
  • Гребiнка Є. "Чайковський" (роман)
  • Дерево пам'ятi. Книга українського iсторичного оповiдання
  • Зайцев П. "Життя Тараса Шевченка"
  • Iваненко О. "Марiя"
  • Iванченко Р. "Гнiв Перуна"
  • Iвченко М. Напоєнi днi [повiсть про Г. Сковороду]
  • "Iсторiя Русiв" (у перекладi I. Драча)
  • Квiтка-Основ'яненко Г. "Салдацький патрет", "Конотопська вiдьма"
  • Кониський О. "Тарас Шевченко-Грушiвський. Хронiка його життя"
  • Королюк Н. "Маленькi iсторiї про українських композиторiв ХVIII-ХХ ст."
  • Косач Ю. "Володарка Понтиди"
  • Костомаров М. "Сава Чалий", "Чернiгiвка"
  • Кулiш П. "Жизнь Кулiша", "Дiвоче серце"
  • Малик В. "Чорний вершник", "Горить свiча", "Побоїще в Сiчi"
  • Нечуй-Левицький I. "Микола Джеря", "Старосвiтськi батюшки та матушки"
  • Огненний змiй. Антологiя української фантастики ХIХ ст.
  • Скляренко С. "Святослав", "Володимир"
  • Сковорода Г. Листи до Михайла Ковалинського, поезiї, байки, фiлософськi трактати
  • Старицький М. "Оборона Бушi"
  • Тулуб З. "Звiролови"
  • Турчиновський I. "Моє житiє i страданiє"
  • Федькович Ю. "Довбуш" (трагедiя)
  • Шевченко Т. "Кобзар", "Автобiографiчний нарис", "Щоденник", "Художник"

 

Лiтература для додаткового читання дiтям 10-х класiв

  • Шарлотта Бронте "Джен Ейр"
  • Дiккенс Ч. " Девiд Коперфiлд"
  • Достоєвський Ф. " Iдiот"
  • Стендаль "Червоне i чорне"
  • Г. Хоткевич "Катрине весiлля"
  • У. Самчук "Волинь"
  • I. Багряний "Людина бiжить над прiрвою"
  • О. Гончар "Прапороносцi"
  • Б. Лепкий "Мазепа"

 

Лiтература для додаткового читання дiтям 11-х класiв

  • Цвейг С. " Лист незнайомки"
  • Манн Т. " Смерть у Вiнецiї"  
  •  Брехт Б. " Життя Галiлея"

Учням 5 класів

Українська література

•    Українськi народнi казки: "Яйце-райце", "Три бажання", "Як лисиця Iвана-баштанника зробила царевичем", "Чому море солоне", "Iван-вiтер", "Цар Лев", "Золотий черевичок", "Про бiдного парубка i царiвну"

•    I. Франко. "Коли ще звiрi говорили"

•    П. Кулiш. "Циган"

•    Б. Грiнченко. Вiршованi оповiдання, легенди та казки

•    О. Олесь. "Все навколо зеленiє"

•    С. Васильченко. "Приблуда"

•    М. Вiнграновський. "Сiроманець", "Первiнка"

•     Крип'якевич. Iсторичнi оповiдання

•    В. Нестайко. "Таємниця трьох невiдомих", "Пригоди Робiнзона Кукурудзо", "Незнайомець iз 13 квартири", "Тореадори з Васюкiвки"

Російська і світова література

•    Андерсен Г.Х. Сказки

•    Гауф В. Сказки

•    Гофман Э.Т.А.. Щелкунчик и мышиный король

•    Братья Гримм. Сказки.

•    Даррел Дж. Моя семья и звери

•    Пушкин А.С.. Сказки

•    Булычев К. Заповедник сказок.

•    Распэ Р. Удивительные приключения, путешествия и боевые подвиги барона Мюнхгаузена

•    Родари Дж. Сказки по телефону. Приключения Чиполлино

•    Кэрролл Л. Алиса в стране чудес. Алиса в Зазеркалье

•    Линдгрен А. Малыш и Карлсон, Пеппи Длинныйчулок

•    Д. Дефо „Жизнь и удивительные приключения морехода Робинзона Крузо".

•    Дж.К. Роулинг Гарри Поттер и философский камень (и другие части)

•    Твен М. Приключения Тома Сойера. Приключения Гекльберри Финна. Принц и нищий.

•    Кестнер Э. Эмиль и сыщики. Летающий класс.

 

Учням 6 класів

Українська література

•    П. Гулак-Артемовський. Байки

•    Б. Грiнченко. "Екзамен", "Грицько", "Украла", "Батько та дочка"

•    В. Винниченко. "Намисто";

•    М.Я. Стельмах. "Найкращий намет"

•    Є. Гуцало. Оповiдання

Російська і світова література

•    Беляев А. " Человек-амфибия"

•    Кун Н. "Мифы Древней Греции"

•    Смирнова В. Герои Эллады.

•    Пушкин А.С. Дубровский

•    Бичер-Cтoy Г. " Хижина дяди Тома"

•    Кэрролл Л. "Алиса в стране чудес"

•    Джек Лондон " Белый Клык"

•    Гоголь Н. "Вечера на хуторе близ Диканьки"

•    Стивенсон Р. "Остров сокровищ","Черная стрела"

•    Верн Ж. "Таинственный остров", " Пятнадцатилетний капитан"

•    Памела Трэверс. Мэри Поппинс

•    Джеймс Барри. Питер Пэн

•    Януш Корчак. Король Матиуш Первый

 

Учням 7 класів

Українська література

•    П.Кулiш "Сiчовi гостi"

•    О. Стороженко "Скарб"

•    Ю. Опiльський "Золотий лев".

•    С.Васильченко "Приблуда"

•    М.Стельмах "Щедрий вечiр"

•    М.Трублаїнi " Шхуна "Колумб"", "Лахтак"

•    Г.Тютюнник " Вогник далеко в степу"

•    В.Малик "Таємний посол"

•    А.Дiмаров "Друга планета"

•    Є. Гуцало "Оповiдання та повiстi"

•    В.Близнець. "Звук павутинки"

Російська і світова література

•    Р.Брэдбери " Каникулы"

•    Б.Васильев "А зори здесь тихие", "В списках не значился"

•    Ж.Верн " Дети капитана Гранта", "20 000лье под водой"

•    А.Грин "Алые паруса"

•    А.Дюма "Граф Монте-Кристо"

•    Р.Сабатини "Одиссея капитана Блада"

•    А.Конан-Дойль "Приключения Шерлока Холмса"

•    Майн Рид. Всадник без головы

•    Троепольский Г. Белый Бим Черное Ухо

•    Фраерман Р. Дикая собака динго, или Повесть о первой любви.

•    О.Генри. Вождь краснокожих и другие новеллы

 

Учням 8 класів

Українська література

•    I. Сенченко "Рубін на Солом"янці"

•    О.Вишня "Мисливськi усмiшки"

•    О.Бердник. "Вогняний вершник", "Космоандр"

•    І.Вільде. "Повнолітні діти"

Російська і світова література

•    Быков В. "Знак беды". "Сотников".

•    Шекспир В. "Король Лир"

•    Мелвилл Г. "Моби Дик, или белый кит"

•    Гоголь Н. " Вечера на хуторе близ Диканьки"

•    Рабле Ф. "Гаргантюа и Пантагрюэль"

 

Українська лiтература 11 клас
Для успiшної здачi ЗНО бажано прочитати у повному обсязi

  • Микола Хвильовий "Я (Романтика)"
  • Остап Вишня "Моя автобiографiя" "Мисливськi усмiшки"
  • Євген Маланюк "Сучасники" "Шевченко" "Одна пiсня" "Пам'ятi Т. Осьмачки"
  • Юрiй Яновський "Вершники"
  • Микола Кулiш "Мина Мазайло"
  • Iван Кочерга "Ярослав Мудрий"
  • Олександр Довженко "Зачарована Десна" "Україна в огнi" "Щоденник"
  • Улас Самчук "Марiя" "Нарiд чи чернь"
  • Iван Багряний "Тигролови"
  • Андрiй Малишко Поезiя
  • Олесь Гончар "Собор"
  • Василь Симоненко "Лебедi материнства"
  • Дмитро Павличко Поезiї
  • Юрiй Мушкетик "Суд"
  • Лiна Костенко Поезiя. "Маруся Чурай"
  • Григiр Тютюнник Поезiя
  • Борис Олiйник "Пiсня про матiр" "В оборону хлiба" "Крило"

ЦІКАВЕ ПРО КНИГУ…

Цікаві факти про книги

 

У століття інформаційних технологій ми практично забули, що таке книга. Стара, добра паперова подруга в години навчання або дозвілля. Ви, напевно, пам’ятаєте ще хрускіт сторінок щойно купленої книги, запах чорнила. Мудрість, укладена в її обіймах, окриляє нас. Ось тому пропонуємо вам підбірку — Цікаві факти про книги.

1.у МИНУЛІ ЧАСИ КНИГИ РОЗТАШОВУВАЛИСЯ НА ПОЛИЦІ ПО-ІНШОМУ: КОРІНЦЕМ ДО СТІНИ.
2. Книги про позіхання викликають у вас позіхання.
3. Найсприятливіший вік для навчання читання — 4-6 років. Дітей 6-7 років важче навчити читати.
4. Якщо дитина не навчилася до третього класу читати, її чекає важка доля.
 
5. За читанням люди проводять приблизно 6,5 годин на тиждень, телевізор — кращий друг людини — забирає до 14 годин пильної уваги в тиждень.
6. Тобі десять років, а ти погано читаєш? Таким ти і залишишся і в середній школі. Таку формулу вивели вчені мужі з Єльського університету.
7. Щоб створити роман, письменник витратить у середньому 475 годин свого часу. А читач скільки?
8. Тюремні нари надихають: Мігель де Сервантес «Дон Кіхот», «Подорож пілігрима» Джон Баньян, Оскар Уайльд створив «Тюремну сповідь», Ніколо Макіавеллі написав монументального «Государя».
9. У минулі часи книги в бібліотеках приковували ланцюгами для їх кращого збереження.
10. Найактивніші покупці книг в наш час люди старше 45 років.
11. Покупець у книжковому магазині в середньому 8 секунд розглядає передню обкладинку і п’ятнадцять секунд задню.
12. Більше половини, це 68%, покупців книжок жінки.
13. Вісімнадцята сторінка книги — межа інтересу більшості читачів.
14. Книги видавничого дому «Penguin» в м’якій обкладинці були дешевше своїх аналогів у твердій палітурці, що і зробило їх більш доступними.
15. Малограмотність — проблема сучасного суспільства. Економісти порахували, що непрямий убиток щорічно складає 20 мільярдів доларів — втрачений прибуток, низька продуктивність та інші фактори.
16. Читання книг розвиває в людях добрі почуття, такі як волонтерство, благодійність.
17. Людина, яка краде книги називається бібліоклептоманом. Найвідомішим був Стівен Блумберг, який викрав 23 000 (!) Рідкісних книг з 268 бібліотек. Цікавий факт — його колекція оцінювалася в 20 мільйонів доларів!

   З перших кроків шкільного життя учні оволодівають вміннями користуватися книгою, свідомо підходять до її вибору. Бібліотека систематично проводить роботу по вихованню в учнів дбайливого відношення до книги:

-            - Індивідуальні і колективні бесіди;

-            - Рейди-перевірки.

   Протягом року організовується робота гуртка «Книжкова лікарня».

   З метою  поповнення бібліотечних  фондів у школі  діє акція «Подаруй бібліотеці книгу». У бібліотеці існує фонд подарункової літератури.

   Комплектування – це єдиний процес поповнення фонду документами відповідно до потреб користувачів.              

   Комплектування фонду бібліотеки підручниками здійснюється за рахунок бюджетних коштів.

ПРАВА ТА ОБОВ’ЯЗКИ читачів БІБЛІОТЕКИ 

 Читач має ПРАВО:
Користуватися наступними безкоштовними інформаційно-бібліотечними послугами: 
Вільний доступ до бібліотечних фондів та друкованих видань на традиційних носіях на абонементі.
 
Доступ до енциклопедичних, довідково-бібліографічних видань, унікальних книжкових екземплярів у читальному залі.
 
Користування довідково-бібліографічним та інформаційним обслуговуванням.
Отримання бібліотечно-бібліографічних та інформаційних знань, навичок і вмінь самостійного пошуку та користування бібліотекою і книгою.
Отримання знань з культури життєдіяльності.
Отримання знань з культури навчальної праці та науково – дослідницької діяльності.
Брати активну участь в заходах, що проводяться шкільною бібліотекою.
Обирати та і бути обраним до ради бібліотечного активу, надавати практичну допомогу в роботі шкільному бібліотекарю.
Вимагати дотримання конфіденційності даних про нього та перелік читаних ним матеріалів.
 
 Читач ЗОБОВ’ЯЗАНИЙ:
Дотримуватися правил користування шкільною бібліотекою.
Ознайомитися та виконувати Інструкцію з пожежної безпеки у бібліотеці
Дотримуватися тиші та порядку.
Дбайливо ставитися до інформаційних ресурсів на різних носіях.
При виявленні дефектів в інформаційних ресурсах – повідомити про це бібліотекаря.
Розписатися в читацькому формулярі про отримане видання.
При втраті або випадковому псуванню – повернути взамін рівноцінний інформаційний документ, або ж такий, який на думку бібліотекаря буде рівноцінним
Не порушувати порядок розстановки інформаційних документів на стелажах, полках.
При вибутті зі школи – повернути всі інформаційні документи, взяті зі шкільної бібліотеки.

 Читачам НЕ дозволяється:
Робити позначки, підкреслювати, виривати сторінки, калькувати малюнки, креслення і карти.
Виносити з бібліотеки видання, що не записані в читацький формуляр.

Тільки там, де читають батьки,    зростає дитина, що читає.

                                          Януш Корчак

Шановні батьки!

Ви, звичайно ж, хочете,

щоб ваша дитина виросла розумною, 

розвинутою та успішною людиною. 

Та чи можна цього очікувати,

якщо вона не читатиме книг?

 

Поради батькам

ЯК ВИХОВУВАТИ ЛЮБОВ ДО ЧИТАННЯ В СІМ’Ї

«ЧИТАННЯ – ОСЬ НАЙКРАЩЕ НАВЧАННЯ» - СТВЕРДЖУЄ НАРОДНА МУДРІСТЬ. НЕ ПОГОДИТИСЯ З ЦИМИ СЛОВАМИ НЕ МОЖНА. В АКТУАЛЬНОСТІ ЇХ ПЕРЕКОНУЄШСЯ ЩОРАЗУ, КОЛИ МОВА ЗАХОДИТЬ ПРО РОЛЬ КНИГИ В ЖИТТІ ЛЮДИНИ.                                                           ОСОБИСТІСНО-ОРІЄНТОВНА МОДЕЛЬ НАВЧАННЯ І ВИХОВАННЯ СТАНОВИТЬ У ЦЕНТР УВАГИ УЧНЯ ЯК ОСОБИСТІСТЬ, У ФОРМУВАННІ ЯКОЇ ВЕЛИКА РОЛЬ ВІДВЕДЕНА САМЕ КНИЗІ. ЩОБ СФОРМУВАТИ ІНТЕРЕС ДО КНИГИ, ПОТРІБНО, ЩОБ БАТЬКИ РОЗУМІЛИ, ЩО «ЧИТАННЯ – ЗАСІБ КОНТАКТУ ДИТИНИ З ШИРОКИМ СВІТОМ». КНИГУ НАЗИВАЮТЬ ВЧИТЕЛЕМ ЖИТТЯ. СПІЛКУВАННЯ З КНИГОЮ – НЕ ТАКА ПРОСТА СПРАВА.

ЧИТАННЯ – ЦЕ ТВОРЧИЙ ПРОЦЕС.

ВЧИТЕЛІ ТА БІБЛІОТЕКАР ШКОЛИ ПЕРЕБУВАЮТЬ У ПОСТІЙНОМУ ПОШУКУ НОВИХ ФОРМ РОБОТИ З УЧНЯМИ: ОРГАНІЗУВАТИ ЧИТАННЯ УЧНІВ, ФОРМУВАТИ ПОТРЕБИ В ЧИТАННІ Й РОЗВИВАТИ ЧИТАЦЬКИЙ ІНТЕРЕС.СПОСТЕРЕЖЕННЯ ПОКАЗАЛИ, ЩО СУЧАСНІ ДІТИ СТАЛИ ЧИТАТИ ЗНАЧНО МЕНШЕ. ЯКЩО РАНІШЕ МОРАЛЬНІСТЬ, ЕСТЕТИЧНА КУЛЬТУРА БУЛИ ПОКАЗНИКОМ СОЦІАЛЬНОГО РОЗВИТКУ ОСОБИСТОСТІ, ТО ТЕПЕР ГОЛОВНИМ СТАВ МАТЕРІАЛЬНИЙ УСПІХ. ДОРОСЛІ СХВИЛЬОВАНІ ПРОБЛЕМАМИ МАТЕРІАЛЬНОГО ДОБРОБУТУ. У НИХ НЕМАЄ ЧАСУ НЕ ТІЛЬКИ НА ЧИТАННЯ, АЛЕ Й НА СПІЛКУВАННЯ З ВЛАСНОЮ ДИТИНОЮ. ЇМ ЗНАЧНО ВАЖЧЕ ПРИМУСИТИ ДІТЕЙ ДО ЧИТАННЯ. ОТОЖ, ДІТИ НЕ МАЮТЬ ПЕРЕД СОБОЮ ІДЕАЛУ ЛЮДИНИ, ЯКУ СЛІД ЦІНУВАТИ І ПОВАЖАТИ ЗА ТЕ, ЩО ВОНА НАЧИТАНА, ОСВІЧЕНА, КУЛЬТУРНА. ОТЖЕ, ОДНЕ ІЗ ЗАВДАНЬ СІМ’Ї, БІБЛІОТЕКАРЯ, ВЧИТЕЛЯ - ДОПОМОГТИ ДИТИНІ ЯКНАЙШВИДШЕ І НАЙКРАЩЕ ОВОЛОДІТИ НАВИЧКАМИ ЧИТАННЯ, РОБОТИ З КНИГОЮ, ЕЛЕМЕНТАМИ ПОШУКУ ПОТРІБНОЇ ІНФОРМАЦІЇ. ЗНАЧИТЬ, НАЙПОЧЕСНІШЕ МІСЦЕ СЕРЕД ДЖЕРЕЛ ІНФОРМАЦІЇ ТРЕБА НАДАТИ САМЕ КНИЗІ. ЦЕ МОЖЛИВО, ЯКЩО:

·         ВИВЧИТИ ЗАХОПЛЕННЯ ДІТЕЙ;

·         ЇХНІ ІНТЕРЕСИ;

·         ЦІКАВИТИСЯ ЧИТАЦЬКИМИ ФОРМУЛЯРАМИ;

·         ПОКАЗАТИ ВЕЛИЧЕЗНІ МОЖЛИВОСТІ ПІЗНАННЯ СВІТУ ЗА ДОПОМОГОЮ КНИГИ.

СЛІД ПРИВЧАТИ ДІТЕЙ ПРАЦЮВАТИ З КНИГОЮ СИСТЕМАТИЧНО, А НЕ ЧАС ВІД ЧАСУ. ЇХ ТРЕБА НАВЧИТИ ЧИТАТИ ШВИДКО, АЛЕ, ЩОБ ПРОЧИТАНЕ БУЛО ЗРОЗУМІЛИМ. ПІСЛЯ ЦЬОГО ТРЕБА ПОДУМАТИ, ЩО НОВОГО ДІЗНАЛИСЯ, ЩО ЗАХОТІЛИ РОЗПОВІСТИ, ЗАПАМ’ЯТАТИ. МОЖЛИВО ВИПИСАТИ ЦІКАВУ ІНФОРМАЦІЮ ДО ЗАПИСНИКА АБО ЧИТАЦЬКОГО ЩОДЕННИКА. ВИКОРИСТОВУВАТИ ПРОЧИТАНЕ У ВЛАСНОМУ МОВЛЕННІ, ПРИ НАПИСАННІ ТВОРЧИХ РОБІТ. ЧИТАННЯ – НАЙВАЖЛИВІША СФЕРА ДУХОВНОГО ЖИТТЯ, ТОМУ ВАЖЛИВО У МОЛОДШИХ УЧНІВ РОЗВИВАТИ УМІННЯ САМОСТІЙНО ПРОВОДИТИ ДОЗВІЛЛЯ ЗА ДОПОМОГОЮ КНИГИ.

  

ЯК ЗАЦІКАВИТИ ДІТЕЙ ЧИТАТИ

1.    ДАВАЙТЕ ХОРОШИЙ ПРИКЛАД ВАШІЙ ДИТИНІ, ПОКАЗУЮЧИ ЇЙ, ЯК ВАМ ПОДОБАЄТЬСЯ ЧИТАТИ. ТРИМАЙТЕ ВДОМА ВЕЛИКУ КІЛЬКІСТЬ КНИГ ТА ЖУРНАЛІВ. НЕХАЙ ВАША ДИТИНА ПОБАЧИТЬ ВАС ЗА ЧИТАННЯМ.

2.    ДАЙТЕ ДИТИНІ ПОДИВИТИСЯ ВАШУ КНИГУ. ЧИТАЙТЕ ЇЇ ВГОЛОС АБО ДОЗВОЛЬТЕ ЇЙ ПРОЧИТАТИ ЇЇ ВАМ. ВИЗНАЧТЕ ПЕВНИЙ ЧАС І МІСЦЕ ДЛЯ ЧИТАННЯ.

3.    РЕГУЛЯРНО ВІДВІДУЙТЕ БІБЛІОТЕКУ. ПОКАЖІТЬ ВАШІЙ ДИТИНІ, ЯК БІБЛІОТЕКА ПРАЦЮЄ І ДЕ ДИТИНА МОЖЕ ЗНАЙТИ СВОЇ УЛЮБЛЕНІ КНИГИ.

4.    ПРИНОСЬТЕ СВОЇЙ ДИТИНІ КНИГИ, ЯКІ ЗАДОВОЛЬНЯЮТЬ ЇЇ ІНДИВІДУАЛЬНІ ПОТРЕБИ, НАПРИКЛАД, НА СПОРТИВНУ ТЕМАТИКУ, ПРО ТВАРИН, ПТАХІВ, ВКЛЮЧАЮЧИ ХУДОЖНЮ І ДОКУМЕНТАЛЬНУ ЛІТЕРАТУРУ.

5.    ЗАЦІКАВТЕ СВОЮ ДИТИНУ ЯКИМ-НЕБУДЬ ХОБІ ЧИ ДІЯЛЬНІСТЮ, КОТРА ПОТРЕБУЄ ЧИТАННЯ ТА ПОДОБАЄТЬСЯ ЇЙ. КОНСТРУЮЙТЕ, ГОТУЙТЕ ЇЖУ, ГРАЙТЕ В НАСТІЛЬНІ ІГРИ, ЧЕРЕЗ ТЕ, ЩО ТАКІ ЗАНЯТТЯ ПОТРЕБУЮТЬ, ЩОБ ДИТИНА ЧИТАЛА ІНСТРУКЦІЇ.

6.    ЗАОХОЧУЙТЕ ВАШИХ ДІТЕЙ ДО ЛИСТУВАННЯ ЗІ СВОЇМИ ОДНОЛІТКАМИ. НИМИ МОЖУТЬ БУТИ ДРУЗІ. КОТРІ ПЕРЕЇХАЛИ ДАЛЕКО, ДАЛЕКІ РОДИЧІ, ПРОСТО ДРУЗІ З ЛИСТУВАННЯ.

7.    ОРГАНІЗУЙТЕ «ПОШУК СКАРБІВ». ЗАХОВАЙТЕ ЯКУСЬ РІЧ, НАПРИКЛАД НОВУ КНИГУ, А ПОТІМ ЛИШІТЬ ПИСЬМОВІ ПІДКАЗКИ, КОТРІ ПРИВЕДУТЬ ДИТИНУ НА ЦЕ МІСЦЕ.

8.    ЗАПЛАНУЙТЕ ЕКСКУРСІЮ ДО ЗООПАРКУ, ЦИРКУ, МУЗЕЮ ТОЩО. ЗНАЙДІТЬ КНИГИ, КОТРІЙ З ЦИМ ПОВ’ЯЗАНІ, І ПОДІЛІТЬСЯ НИМИ З ВАШОЮ ДИТИНОЮ.

9.    ЗАОХОЧУЙТЕ ВАШУ ДИТИНУ СКЛАДАТИ РІЗНІ ІСТОРІЇ І ЗАПИСУЙТЕ ЇХ В ТОЙ ЧАС, КОЛИ ВОНА ЇХ РОЗПОВІДАЄ. ЗРОБІТЬ ЇЇ ВЛАСНУ ЗБІРКУ ОПОВІДАНЬ, ЗАПИСУЮЧИ ІСТОРІЇ І ДОБАВЛЯЮЧИ ЇЇ ВЛАСНІ МАЛЮНКИ. ПІЗНІШЕ ВАША ДИТИНА ЗМОЖЕ ЧИТАТИ СВОЮ КНИГУ ВАМ, ДРУГУ, МОЛОДШОМУ БРАТУ ЧИ СИСТЕМІ.

10.  ЯКЩО ВАША ДИТИНА – НЕОХОЧИЙ ЧИТАЧ, ВИГАДАЙТЕ ГРУ З ЧИТАННЯ БУДЕННИХ РЕЧЕЙ, ТАКИХ ЯК КОРОБКА З-ПІД КАШІ, НАКЛЕЙКИ, СТАРІ ЛИСТІВКИ, КОМІКСИ, ПРОГРАМИ ТЕЛЕПЕРЕДАЧ. НА ХОЛОДИЛЬНИКУ ЧИ РОДИННІЙ ІНФОРМАЦІЙНІЙ ДОШЦІ ЛИШАЙТЕ ПОВІДОМЛЕННЯ, КОТРІ ЇЇ МОЖУТЬ ЗАЦІКАВИТИ.

 

ЯК ВИХОВАТИ МАЛЕНЬКОГО ЧИТАЧА

1.    Читайте вашій дитині поштові листівки, газети, інструкції на коробках з-під дитячого харчування. Це дуже важливо для дитини.

2.    Доки дитина росте, показуйте їй малюнки та збірки оповідань. Кольори і форми вразять її, а слухання веде до вивчення.

3.    Регулярно відвідуйте бібліотеку. Дозвольте дітям вибирати книги самостійно.

4.    Читання перед сном повинно стати регулярною сімейною традицією. Якщо для читання будуть вибрані правильні книги, то навіть старшим дітям буде цікавим читання вголос.

5.    Пам’ятайте про поезію! Короткий вірш – це найкоротший спосіб привернути увагу на деякий час.

6.    Заохочуйте дітей до читання вголос в той час, коли ви готуєте, прасуєте, шиєте, займаєтесь приготуванням інші тощо.

7.    Використовуйте телебачення, щоб привернути увагу до читання. Більше читайте про людей, країни і різні речі, котрі цікавлять вашу родину по телебаченню.

8.    Тримайте вдома безліч матеріалу для читання. Зберігайте дитячу літературу на нижчих полицях, щоб діти могли її легко дістати.

9.    Нехай ваша дитина побачить Вас за читанням. Розмовляйте про те, що читаєте.

 

Даруйте книги дітям. Цим Ви даєте зрозуміти, що книги – особливі.


1
2
3
4